Читати книгу - "Останній дон"

— Я тільки вийду з ними, — сказав Кросс.

— Не будь такий з біса поступливий, — стояла на своєму Атена. — Не смій виходити.

Таке на Вінсента і Петі подіяло. Вінсентове гранітне обличчя спалахнуло від збентеженості, Кросс, побачивши це, сказав із сміхом:

— Гаразд, кажіть тут.

Петі намагався пом'якшити удар:

— Щось сталося з твоїм батьком, — почав він.

Його грубо перебив Вінсент:

— У Піппі стріляв якийсь грабіжник. Він мертвий. Грабіжник також — фараон на ім'я Лоузі застрелив його, коли він тікав. Ти потрібний у Лос-Анжелесі, щоб упізнати тіло й оформити папери. Старий хоче, щоб його поховали в Дестамі.

Кроссові перехопило подих. Він хитнувся під поривом якогось чорного вітру, потім відчув, що Атена тримає його за лікті обома своїми руками.

— Коли? — спитав він.

— Біля восьмої минулого вечора, — відповів Петі, — Джорджіо тобі телефонував.

Кросс подумав: поки я кохався, мій батько лежав у моргу. Він відчув гостре презирство до себе самого за свою хвилинну слабкість, відчув пекучий сором.

— Я мушу їхати, — сказав він Атені.

Вона дивилася на його приголомшене обличчя. Таким вона його ніколи ще не бачила.

— Я страшенно шкодую, — промовила вона. — Зателефонуй мені.

* * *

На задньому сидінні лімузина Кросс вислухав співчування тих двох інших, що приїхали. Він упізнав їх як солдатів із Бронкського анклаву. Коли проминули браму Колонії Малібу й виїхали на Тихоокеанську автостраду, Кросс зауважив сповільнену маневровість машини. Автомобіль, в якому вони їхали, був броньований.

Через п'ять днів Піппі Де Лену ховали в Дестамі. У доновому маєтку був свій приватний цвинтар, як у особняку — своя приватна каплиця. І Піппі поховали поруч з могилою Сільвіо, що було ознакою донової шани.

Присутніми були тільки найближчі родичі Клерікуціо та деякі з найшанованіших солдатів Бронкського анклаву. На Кроссове прохання прибув з мисливської хатини у Сьєррі Лія Вацці. Рози-Марії не було. Коли вона почула про смерть Піппі, з нею стався черговий напад, і її відвезли в психіатричну клініку.

А Клавдія Де Лена там була. Вона прилетіла заспокоїти Кросса і попрощатися з батьком. Те, чого Клавдія не спромоглася зробити за життя Піппі, вона відчувала, що мусить зробити після смерті. Собі самій хотіла засвідчити себе як частину його й показати всім Клерікуціо, що він був її батьком не менше, ніж членом їхньої «родини».

Моріжок перед особняком Клерікуціо прикрасив велетенський заквітчаний вінок розміром з афішний щит, там стояли буфетні столи, були офіціанти і бармен за підручним столом, щоб обслуговувати присутніх. Суворо дотримувались звичаїв скорботного дня і про жодні «родинні» справи розмов не починали.

Клавдія гіркими сльозами оплакувала всі свої роки, які вона змушена була жити без батька, одначе Кросс приймав вияви співчуття із спокійною гідністю і ознак горя не виказував.

Наступного вечора він стояв на балконі своїх апартаментів у готелі «Ксанаду» й дивився на буяння барв залитої неоновими вогнями Стріп. Навіть так високо угорі він міг чути звуки музики, гамір гравців, що юрмами тинялися по Стріп, вишукуючи щасливе казино. Та все ж було доволі тихо, щоб він міг аналізувати події минулого місяця. І поміркувати над смертю свого батька.

Кросс ні на секунду не вірив, що Піппі Де Лену застрелив якийсь нещасний грабіжник. Така доля не могла спіткати «фахівця».

Він ще раз перебрав подумки всі факти, про які йому розповіли. Його батька застрелив чорношкірий грабіжник на ім'я Г'ю Марлоу. Грабіжникові було двадцять три роки, в поліції його знали як продавця наркотиків. Марлоу, коли він утікав з місця події, убив детектив Джім Лоузі, який висліджував Марлоу за справою, пов'язаною з наркотиками. В руці у Марлоу був пістолет, і він навів його на Лоузі, який тому й застрелив його прямим влучанням у перенісся. Розслідуючи, Лоузі виявив Піппі Де Лену й негайно зателефонував Данте Клерікуціо. Ще до того, як доповів у поліцію. Навіщо йому так чинити, навіть якщо він у платіжному списку «родини»? Дивовижна іронія долі: Піппі Де Лена, найдосвідченіший «фахівець», перший «молот» «родини» Клерікуціо вже більш як тридцять років, убитий якимсь обшарпаним грабіжником, що торгує наркотиками.

Чому тоді дон послав Вінсента з Петі привезти його в броньованому автомобілі та охороняв його до самого похорону? Навіщо дон удався до таких ретельно продуманих заходів безпеки? На похороні Кросс запитав про це у дона. Але дон тільки сказав, що мудро було приготуватися до всілякого, доки стануть відомі всі обставини. Тепер він повністю все перевірив, і виглядає на те, що факти відповідають дійсності. Дрібний злодюжка помилився і скоїв безглузду трагедію, але ж, сказав дон, більшість трагедій безглузді.

Донова печаль сумніву не викликала. До Піппі він завжди ставився як до власних синів, а насправді — надавав йому деяку перевагу. Кроссові він сказав:

— У «родині» ти займеш батькове місце.

І ось тепер, дивлячись із балкону на Веґас, Кросс обмірковував найголовнішу обставину: дон ніколи не вірив у випадковість, а тут випадковостей зібралося далі нікуди. Детектив Джім Лоузі отримував платню від «родини», і раптом з тисяч детективів і полісменів Лос-Анджелеса саме він наткнувся на вбивство. Що тут впадало в око як незвичне? Та навіть якщо це залишити в спокої. Набагато важливіше інше: дон Доменіко Клерікуціо прекрасно знав, що вуличний грабіжник у жодному разі не зміг би так близько підійти до Піппі Де Лени. І який грабіжник стріляє шість разів, перше ніж утікати? Ні, дон такому ніколи не повірить.

Отже, постає запитання: невже Клерікуціо вирішили, що їхній найвидатніший солдат став для них загрозою? З якої причини? Невже вони зневажили його вірність та відданість і свою прихильність до нього? Ні, Клерікуціо не винні, і найпереконливіший доказ на їхню користь — те, що сам Кросс живий. Якби вони вбили Піппі, дон такого ніколи б не дозволив. Але Кросс знав, що небезпека чигає й на нього.

Кросс думав про батька. Кросс справді його любив, а Піппі, коли ще жив на цьому світі, страждав, бо Клавдія відмовлялася розмовляти з ним. А проте вона приїхала на похорон. Чому? Може, нарешті, згадала, який добрий був батько до них обох, коли сім'я ще не розпалася?

Кросс думав про той страшний день, коли він постановив піти з батьком, бо збагнув, хто його батько насправді, усвідомив, що він таки вб'є Наліну, якщо вона забере обох дітей. Проте ступив і взяв батька за руку, — не з