Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Втамуй мою цікавість, ти звідки така? На вулиці наскільки я міг помітити, дощу не було, а оцінивши твій вигляд можна сказати, що ти як мінімум під зливу потрапила, ну або тебе з відра окатили, – припустив він.

– Не зовсім так. Я просто… купалася, – сказала я.

– Я теж встиг прийняти ванну, але, на відміну від тебе, мене в дитинстві вчили, що одяг треба знімати. Та й взагалі, чи знаєш, усі нормальні люди одяг знімають, перш ніж купаються. Хоча, що я говорю про нормальність, якщо з усіх адекватних видів увійти до мене ти вибрала саме балкон.

– Та якось я не подумала одяг зняти, – зізналася я. Загалом, я правду сказала, але з боку, напевно, виглядає, що я справді божевільна.

– Воно і видно, – Нік зліз з ліжка і наблизився до мене, щоб краще розглянути на що я схожа, а потім з незворушним виглядом сказав. – Ти ще довго тут стоятимеш і будеш створювати штучне озеро?

– Е...я…, – мені навіть дар мови забрало.

– У такому разі марш до каміна грітися, якщо не збираєшся йти. Або йди до себе в кімнату переодягнися, ванну прийми «ще раз», тільки одяг не забудь зняти, ну або ще що придумай, – не знаю чому, але я якось машинально попрямувала саме до каміна. Нік продовжував стояти на місці, схрестивши руки на грудях і спостерігаючи за мною, а я чомусь вирішила засунути свої руки в кишені, і випадково виявила чудову знахідку. У руці у мене виявилася маленька смугаста рибка, яка була ще жива. Треба було бачити в цей момент очі здивований погляд Ніка. Але швидко знайшовши для рибки акваріум з вази, він все-таки вирішив допитати мене щодо ситуації, що склалася. – І так, у ванній кімнаті риби не водяться, я особисто перевірив. Тепер напрошується питання…, де тебе носило? – от тепер мені і довелося все розповісти від початку і до кінця в найменших подробицях, після чого мене негайно послали до своєї кімнати переодягатися і грітися.

– Але, в мене ж нема в що переодягнутися, – зауважила я, дивлячись на Ніка щенячим поглядом. – Моя торба загубилася десь, уже навіть не пам'ятаю, де. Або в крижаній печері, або ще до того, коли я провалилася під землю.

– Виходить, всі твої речі залишилися там? – здивувався Нік.

– Ага, – кивнула я. – Навіть моя тепла накидка залишилась у тій печері.

– Гаразд – замислився Нік йдучи до себе в кімнату і швидко повернувся несучи щось у руках. – Ось тобі моя накидка, а я піду щось вигадаю. Звичайно, можна було б зараз випробувати твою нову силу в сушінні речей, але є велика ймовірність, що ти єдиний свій одяг спалиш. Не хочеться ризикувати. Та й взагалі, коли ми такі важливі гості, нам могли виділити хоча б халати.

– Мабуть, дракони тут ставляться до одягу менш ретельно, ніж люди, – припустила я.

– Є припущення, що вони його просто самі на собі можуть матеріалізувати, особливо не морочаючись із цього приводу. Або ж тримають свій одяг у якомусь магічному сховищі, на зразок твого зачарованого кільця-гаманця. Хоча можливо взагалі те й інше. Гаразд, чекай тут.

Я зробила так, як було наказано, тільки ще й ванну прийняла. Це не готель, тому халатів тут справді не було, хоча якщо згадати, начебто Орн говорив, що залишили нам одяг у кімнаті ще вчора. Обшукавши все, я знайшла тільки рушник, тому довелося закутатись ним, а зверху одягнути накидку, яку мені люб'язно позичили бо в кімнаті через відчинений балкон стало достатньо прохолодно. Речі я ж повісила сушитися. Влаштувавшись на дивані навпроти каміна, я чекала коли ж Нік повернеться, але зігрівшись теплом вогню та позиченої речі я заснула. Прокинувшись, тільки коли в каміні голосно тріснуло поліно, я розплющила очі і побачила перед собою усміхнене обличчя Ніка, який тримав щось у руках.

– Добрий ранок! Тепла річ, чи не так? – спитав він, щоправда я спочатку не зовсім зрозуміла, що він про свою накидку.

– А..., так..., тепла, – сказала я позіхаючи. – Як ранок? – здивувалася я.

– Ось так, ранок уже! Я тут дещо знайшов на заміну свого одягу, хоча припускаю, що за цей час і твій вже висохнути встигла. Загалом це Нілла дала. Коли я вчора заходив, ти вже спала, тому вирішив, що повернуся вранці, – і він поклав біля мене те, що тримав у руках. – Я вийду, тож можеш переодягнутися.

– Дякую, – подякувала я йому, і встала, розминаючи тіло, що затекло, від сну на дивані. Добре Нік насправді вийшов, тому що рушник, яким я обмоталася, з мене сповз, залишивши тільки накидку на плечах.

Речі, які мені вручили, виявились простим, лляним, світлим костюмом, що складався з довгих прямих штанів і туніки, яка щоправда була подекуди розшита золотими та синіми нитками. Мені цей костюм був якраз за розміром. А головне втішило те, що мені видали не спідницю. За кілька хвилин у кімнату постукав і повернувся Нік, цього разу він приніс мені сірі туфлі на плоскій підошві.

– Це теж мені? – здивувалася я.

– Ну, не мені ж! Тобі треба якось із кімнати виходити, чи ти вже вирішила, що ходьба землею це не твоє?!

– Та ну тебе! – зраділа я новому взутті, адже мої черевики точно ще не висохли. І тепер мій одяг виглядав максимально комфортним, тільки не зрозуміло для чого він призначався. На піжаму не дуже схоже, а для якихось фізичних тренувань мало еластична. – Ой, вибач за заподіяний клопіт, надалі обіцяю більше в одязі не купатися.

– Без одягу в незрозумілих місцях теж не бажано, раптом там хтось чатуватиме, – несподівано сказав він. – Загалом, краще утриматися від купання в озері, якщо немає в що переодягнутися.