Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Самія залишилася стояти, мов закам’яніла.

І тут до неї підійшла королева Олена. Її очі були сповнені люті.

— Забрати її в темницю! — наказала вона.

Вартові схопили Самію, міцно скувавши її зап’ястя кайданами.

Айна кинулася вперед, благала королеву Олену:

— Прошу вас! Помилуйте її!

Але королева жорстко відштовхнула її, і та впала на кам’яні плити.

Гості були шоковані.

Самію силою потягнули до темниці. Вона знала, що її чекає.

Королева Феріде дивилася на все, що відбувається, її руки були стиснуті в кулаки. Очі палали обуренням, а груди охопив гнів.

— Як ти можеш просто стояти й дивитися, Фейзо?! — різко звернулася вона до колишньої королеви.

Фейза, яка спостерігала за всім мовчки, ледве помітно підняла брови.

— Це було приречено статися, — спокійно промовила вона.

Феріде з досадою хмикнула.

— Ти справді думаєш, що Самія впорається? Вона ж ще дитя!

Фейза повільно перевела погляд на темницю, куди вели Самію.

— Вона до цього готувалася. Нехай тепер принизить королеву Олену та вибереться сама.

Феріде на мить задумалася, її обличчя відображало внутрішній конфлікт.

А потім вона кивнула.

— Нехай буде так. Самія сильна. Вона знайде вихід.

Вона глибоко зітхнула, її гнів поступово поступався місцем холодному розрахунку.

Колишня королева Фейза лише усміхнулася краєчком губ.

Бо вона знала: Самія не просто вибереться з цієї пастки. Вона змінить усе.

Тим часом…Брати Даніеля, Тимофій, Діма та інші брати принци, силою затягнули його до кабінету еміра Ібрагіма. Атмосфера в кімнаті була напруженою, а голоси роздирали простір люттю.

— Відпустіть мене! — гаркнув Даніель, вириваючись з їхніх рук. — Я повинен дізнатися, що з Самією!

Але вони міцно тримали його, не даючи втекти.

— Як ти взагалі можеш думати про неї після всього?! — злобно кинув Діма. — Ти принизив Хадіру на очах у сотень гостей!

Даніель різко повернувся до брата, його очі блищали гнівом.

— Я зробив свій вибір! Чому ніхто не може цього прийняти?!

— Тому що ти заплямував честь сім’ї! — гримнув Хакім, стискаючи кулаки.

Даніель відчував, як лють охоплює його, але він стримався.

— І Вікторія ще посміла мене вдарити?!

— Замало вона тебе вдарила! — вирвався голос Тимофія, і без попередження він розмахнувся і з силою вдарив Даніеля по обличчю.

Глухий звук удару рознісся по кімнаті.

Даніель похитнувся назад, відчуваючи пекучий біль. Він більше не говорив ні слова.

— Як ти міг так опустити Хадіру?! — не стишуючи гнів, вигукнув Тимофій. — Ти негідник! Я підтримую сестру в усьому!

Діма втрутився, схопивши Тимофія за руку, щоб він не продовжував.

— Досить, брате! — сказав він твердо.

Але напруга не спадала.

Та раптом двері кабінету різко розчинилися.

До кімнати ввійшли емір Ібрагім разом зі своїм батьком, Анваром.

Погляд Ібрагіма був темним, а голос гримнув, мов грім:

— ДОСИТЬ!

Він з силою зачинив двері, і всі троє братів різко обернулися, зустрічаючи його грізний погляд.

У кімнаті запала напружена тиша.

Атмосфера була напруженою, мов натягнута струна, готова порватися. Принц Даніель стояв перед батьком, а за його спиною ще відчував біль від недавнього удару Тимофія. Але зараз справа була серйознішою, ніж просто сімейна сварка.

Емір Ібрагім мовчав, його погляд був холодним, немов лезо кинджала.

— Як це зрозуміти Даніель? Ти зганьбив нашу родину. — Його голос був глибоким, розміреним, але кожне слово било, наче удар.

Даніель зітхнув, його плечі опустилися.

— Я зробив те, що повинен був зробити, батьку.

— Ти думав лише про себе. — Ібрагім стискав руки на столі. — І тепер королівська сім’я роздроблена. Ти принизив Хадіру. Ти розколов усе, що ми будували.

Даніель підняв погляд.

— Я не можу жити за чужими правилами, батьку. Я кохаю Самію.

— Кохання не виправдовує слабкості! — Емір гримнув кулаком по столу.

Напружена тиша заповнила простір.

Емір Ібрагім важко зітхнув.

— Я не призначу тебе наступним еміром.

Даніель не здригнувся. Він не заперечив.

Навпаки. Він ніби прийняв це рішення з полегшенням.

— Я розумію. І я погоджуюся.

Емір підняв брови, трохи здивований його спокоєм.

— Я знаю, хто має правити Катаром після тебе.

Ібрагім похмуро звузив очі.

— І хто ж?

Даніель спокійно подивився на батька.

— Молодший брат Руслан.

Ібрагім відкинувся назад у кріслі, задумавшись.

Він не очікував такого від сина.

Можливо, все ще можна було виправити…

Або вже надто пізно.

Принц Савва стоял неподвижно, його руки стиснулися в кулаки. Він не міг повірити у те, що щойно почув.

Це мав бути він.

Він вважав себе наступним еміром. Він будував плани, він готувався до цієї ролі.

Але зараз…

Старий емір Анвар підтримав ідею призначити принца Руслана.

— Він благородний, він любить народ, він прагне зробити для країни найкраще. І навіть радники були єдині в своєму рішенні—вони хотіли бачити наступним еміром саме молодшого принца Руслана.

Савва стиснув щелепу.

Його обурення росло.

Він не хотів залишатися тут ані хвилини довше.

Не сказавши ні слова, він розвернувся і різкими кроками покинув залу.

Гості мовчки спостерігали за ним, а його силует зник у коридорах палацу.

Але в його очах палав гнів.

Бо ця битва для нього ще не була завершена.

У кабінеті еміра Ібрагіма запанувала тиша.

Всі його сини стояли перед ним, кожен з них уже зробив свій вибір.

Даніель, якого колись вважали наступним еміром, втратив довіру своєї родини.

І тепер, коли Ібрагім прийняв рішення, жоден з братів не заперечував.