Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Може, й ваша правда, — зрадів дільничний, вдаючи, що в нього гора з плеч звалилась. — А все-таки буде краще, коли сам Казик з’явиться в управління міліції. Знаєте, щоб уже все було як годиться. Адже він ні в чому не винний.

— Звичайно, не винний, — запевнив його кравець.

— Так, кажу, краще буде, коли сам Казик прийде і все пояснить, — повторив дільничний. — Ну, мені пора.

— А то посиділи б. Мабуть, зі служби, голодні, та й горло промочити знайдеться чим, — умовляв старий Фельчак.

— Зайду якось, коли час буде. А зараз треба встигнути ще до універмагу навідатися, знову двір перетворили на звалище. То ви не забудьте передати йому мою пораду.

— Як тільки Казик повернеться, я його відразу відішлю до палацу Мостовських, — пообіцяв кравець.

Він негайно зателефонував на Черняківську і слово в слово передав сину свою розмову з дільничним. Старший Фельчак щиро вважав, що треба скористатися порадою міліціонера.

— Та ти ж невинний, — переконував він сина, — піди в управління і поясни. Отак і так, мовляв. Не з’їдять же тебе, допитають і відпустять.

— Ну що ти верзеш, батьку! Для них ми всі винні. Зі мною й не розмовлятимуть, відразу заарештують. І просидиш там — ніде не дінешся — кілька місяців, поки не докажеш, що це помилка. А якщо навіть і докажеш, що до цієї справи не маєш ніякого відношення, вони тобі пришиють щось інше. Ті ж бони, наприклад.

— Скільки разів я казав, заробляй чесною працею.

— Ну, знову своєї… Оце надриватися з ранку й до ночі за чотири тисячі на місяць!

— Я ось надривався і, як бачиш, з голоду не помер, та й вас виховав.

— Знов за рибу гроші! Ну скільки можна?

— Гаразд, роби як знаєш. — І старий кинув слухавку.

Того ж дня, надвечір, Казимир Фельчак вийшов із своєї схованки на Черняківській. Спостерігачі, які передавали кожний його крок, відмітили, що хлопець, як видно, намагався запустити бороду і за п’ять днів йому вдалося відростити досить довгу щетину. Новий притулок він знайшов на Жолібожі: на віллі у жінки, котра, як і він, займалась скупкою бонів та валюти.

Другого дня по телебаченню не тільки повторили попереднє повідомлення, а й попередили, що кожний, хто сприяє укриванню злочинця від властей, відповідатиме за усією суворістю закону. І показали два портрети, обидва словесні: перший — той самий, що показували раніше, другий — зі щетиною. «Викурювання борсука» велося за всіма правилами. У його новій схованці також підключили прослуховування телефону (прокурор Бочковський без заперечень дав на це санкцію, оскільки переконався, що слідство йде правильним шляхом). А ввечері було зафіксовано таку розмову.

— Покличте Рішарда, — почувся голос Казимира Фельчака.

— Я слухаю.

— Пізнаєш мене?

— Пізнаю. Що треба? Адже я заборонив мені телефонувати.

— Телевізор дивишся?

— Так. Міцно за тебе взялися. І, напевне, все через ту бісову дівку.

— Мені треба зустрітися з тобою, Рисік.

— Навіщо?

— Я боюсь. На Окшеї вони вже були.

— Хто?

— Наш дільничний.

— І що?

— Показував батькові фотографію. Радив мені самому з’явитися в міліцію. Якщо не допоможеш, мені нічого іншого не залишається…

— Ти звідки телефонуєш?

— Та тут від однієї… Знайома моя. Але не можу ж я в неї вічно сидіти. Та й викаже вона, своя пазуха ближча.

— Гаразд. Зустрінемось завтра.

— Де?

— Коли смеркнеться, приходь у парк Скаришевського, до ставка. Але пильнуйся, щоб не було хвоста.

— Сам знаю. О котрій?

— Сказав, коли смеркнеться. Ну, десь під восьму. Поговоримо. Не бійся, знайдеться містечко, просидиш спокійно декілька місяців, поки все затихне.

— У Варшаві?

— Це не телефонна розмова.

— Гаразд, до завтра.

— Бувай. Тільки дивись, будь обережним.

Прослухавши магнітофонний запис, майор задоволено потер руки. Хитрість удалась, рибка клюнула.

Наступного дня співробітники міліції обслідували парк Скаришевського. Нічого не скажеш, місце для побачення було вибрано вдало. У цю пору року частину парку, що прилягає до ставка, рідко хто відвідував, а вже в сутінках тут і взагалі було пустельно. Заросле густими кущами місце не приваблювало до прогулянок.

Правда, листя ще не розпустилось, та алейку біля ставка оточували вічнозелені кущі і хвойні дерева. Отож було де сховатися декільком працівникам міліції. Сам майор вирішив укритися в розрослих кущах ялівцю і з цього «командного пункту» керувати операцією.

Як завжди передбачливий, Януш Качановський про всяк випадок поставив ще кілька чоловік на певній відстані від алейки біля ставка, де, як передбачувалось, відбудеться зустріч. Друга лінія повинна вступити в дію, якщо у першій щось зірветься.

Уже за дві години до призначеного часу всі учасники операції зайняли свої пости. День видався похмурим і холодним. Відпочиваючих у парку було небагато.

Казимир Фельчак з’явився у парку десь за півгодини до умовленого часу. Не поспішаючи, пройшовся алеями, приглядаючись до перехожих і силкуючись визначити, чи не слідкує хто за ним. Посидів на лавочці біля однієї із статуй. Потім пройшовся мимо порожніх у цей час тенісних кортів» Парк майже зовсім обезлюднів. Фельчак, судячи з усього, упевнився, що стеження за ним немає, і швидкими кроками попрямував до ставка.

Хлопець присів на одну з двох лавочок у невеличкій алеї парку. Він і в голові собі не поклав, що ці лавки були постановлені тут сьогодні вранці за розпорядженням майора Качановського.

Фельчак чекав уже двадцять хвилин. Було помітно, що він все більше нервується, весь час поглядаючи на годинник. Нарешті у цілковитій темряві він помітив фігуру чоловіка, який наближався. Зіскочивши з лавки, кинувся йому назустріч.

— Рисік?

— Ну чого горланиш?

— Я вже й чекати перестав.

— Треба ж було перевірити, чи не швендяє хтось поблизу.

— Та немає тут ні душі. Я перевірив.

Вони розмовляли біля кущів, за якими сховався майор Качановський, тому він чув кожне слово.

— Справи кепські, — сказав Рішард. — Менти міцно в тебе вчепились. Сьогодні в газетах знову видрукували твою мордяку.

— Що ж робити?

— Лягати на дно. Є у мене план…

— Так говори ж!

— Не метушись, треба спокійно обговорити.

— Он там лавка, — сказав Фельчак. — Можна сісти.

І вони попрямували у бік лавки, що стала зовсім невидимою у темряві. Зробивши кілька кроків, Рішард зупинився.

— Сто чортів, черевик розв’язався.

Він нахилився, щоб зав’язати шнурок. Його супутник також зупинився. Рішард возився з лівим черевиком і раптом вилаявся:

— Холера, там хтось стоїть!

— Де?

— Та біля лавки!

Фельчак повернувся у той бік, куди показував приятель. А той стрімко випрямився, вихопив щось із внутрішньої кишені куртки і заніс руку над Казимиром. Незважаючи на темряву, що наступила, майор помітив блиск металу, вискочив із засідки, і, кинувшись на бандита, усім тілом навалився на Рішарда.