Читати книгу - "Шлях меча"

Ще четверо батинітів, важко дихаючи, скупчилися оддалік, але нападати не намагалися. Я оглянув Звитяжців, що валялися на підлозі, відзначив, що всі вони живі, й перевів погляд на старого й сиву жінку.

Вони й далі не рухалися з місця.

І так само непорушно спостерігали за всім дворучна сокира юе і двоконечний спис.

Потім високий чоловік переглянувся з жінкою й рушив до мене.

Я міцніше стиснув руків’я Єдинорога.

Це було неправильно – але так я краще відчував за двох.

– Я радий познайомитися з Вищим Ченом Анкором, більше відомим як Чен у Рукавиці, – з ледь помітною усмішкою в голосі сказав старий. – Також я радий познайомитися з його достойними супутниками. Мене звуть Вардан Сач-Камал. Я – Саїд-на, Глава вчення Батин.

– Я радий познайомитися з Мейланьським Єдинорогом, – привітно мовив Звитяжець Юе, схиляючи хвилясте лезо, яким закінчувалося його ратище.

– Якщо не помиляюся, ви родич Ковзкого Перста? Дуже, дуже відома родина… Також вітаю ваших шановних супутників. Я – Юе Сач-Камал, якого іноді називають Одним.

– Раді познайомитися? – недовірливо запитали ми з Єдинорогом. – Справді? Навіть за таких обставин?!

– Саме за таких обставин, – кивнули Вардан Сач-Камал і Юе Сач-Камал.

– Тоді чекайте нас у гості щодня, – ніби ненароком заявив Дзютте.

– Дзю! – застережливо свиснув Єдиноріг.

– А чого? – здивувався Уламок. – Самі сказали – раді, мовляв, познайомитися… Не позбавляти ж їх такої радості?! Гей, Саю, штовхни Коса, нехай злізе із цього… із найрадіснішого.

Скривджені долею й нами батиніти, стогнучи, повільно підводилися з підлоги, вибиралися з кутка й нагиналися за своїми розкиданими Звитяжцями. На нас доблесні воїни намагалися зайвий раз не дивитися. Я підозрював, що їм було соромно. Один із них, гнучкий світлявий юнак, перев’язував плече іт-Башшару, розірвавши на смуги свою спідню сорочку. Я мав рацію – Емрахова рана виявилася болючою, але не була небезпечною, і Емрах раз-у-раз кривився й сичав крізь зуби.

До мене підійшла розпатлана Фаріза, на ходу вставляючи в піхви підібрану Кунду.

– Чому ти не дав мені добити його? – навіть не зло, а якось здивовано запитала вона.

– Досить, – повернувся я до Фарізи. – Досить смертей. Досить Шулми. Раніше ви вбивали, щоб навчити інших. А цих, – я кивнув на батинітів, – цих учити вже не треба. Самі вивчилися… або вивчаться. Так що – досить.

– Він сам напросився! – запально, але не зовсім упевнено вигукнула Фаріза. – Він сам…

– Досить! – відрізав я, і Фаріза несподівано замовкла.

– Ти не маєш рації, – утрутився в нашу розмову Вардан Сач-Камал, Саїд-на. – Жертву Минулим богам так чи інакше слід принести. Я не ображаюся на тебе за те, що сталося, – але двобій буде продовжено. Така істина Батин.

Фаріза переможно усміхнулася. Ще б пак, просто бальзам на її лагідну душу…

– Емрах не може продовжувати, – заперечив я. – Він поранений.

– Тоді ми – ти і я – виставимо нових бійців, – м’якість Вардана була така ж, як і м’якість тигрячої лапи перед ударом.

– А якщо я відмовлюся?

– Тоді ми будемо битися з тобою. Саїд-на й Чен у Рукавиці.

Я нічого не встиг відповісти, бо наступної миті у підземній залі пролунав довгий, густий і чистий звук гонга.

І ще раз.

І ще.

Я здогадався, що це означає. Там, угорі, хтось стукав по опорі альтанки.

– Це ще хто? – здивовано запитав той із батинітів, хто перев’язував іт-Башшара; те ж запитав його короткий і широкий меч.

– Чергові шукачі істини Батин, – відповів Уламок, і мені залишилося лише повторити його слова.

– Відчиніть, – незворушно наказав старий Вардан. – Якщо вони знають місце, час і умовний знак, ми мусимо їх впустити.

Світлявий юнак підійшов до дальньої стіни й до чогось доторкнувся. Згори почувся неголосний скрегіт, і незабаром на сходах почулися кроки.

…Їх було четверо. Четверо людей. Звитяжців – більше.

Мій родич Лян Анкор-Кун із мечем Дан Ґ’єном на прізвисько Ковзкий Перст. Чорнобородий гігант Чандра Дев (я одразу згадав велетня Андхаку) – лише замість палиці Кінець миру в Чандри на поясі висів його родинний прямий меч Кханда В’ячасена.

Лян і Чандра; Кханда й Ковзкий Перст… старійшини родів людей і Звитяжців.

Члени Ради Вищих Мейланя.

Третьою була геть змучена жінка невизначеного віку в запиленому і місцями порваному одязі. З її шкіряної перев’язі навхрест визирали руків’я восьми метальних ножів.

Ножів мусило було бути десять. Але дві кишені були порожні.

А четвертою… Четвертою була сама невгамовна Матінка Ци зі своїм чудовим Чань-бо, вільним від ганчірок!

Дуже цікава компанія!

– Навіщо ви з’явилися? – глухо запитав Вардан Сач-Камал. – Невчасно спало вам це на гадку!..