Читати книгу - "Битва королів"

Але думка про домівку розхвилювала її. Якби живий був її сонце-й-місяць, він повів би свій халасар через отруйні води та змів на шляху всіх ворогів, але його сила пішла зі світу. Лишилися кровні вершники, вони присягли їй на все життя, вони вправно вбивають, та лише так, як заведено у комонників. Дотраки спустошували міста та плюндрували королівства, але ніколи не правили ними. Дані не мала охоти перетворити Королівський Причал на почорнілу руїну, населену духами. Вона вже напилася сліз. «Моє королівство буде чарівне, населене товстунами-чоловіками, вродливими дівчатами та смішливими дітьми. Хочу, щоб мої люди всміхалися, коли я проїжджаю повз, як усміхалися, якщо вірити Вісерису, моєму батькові».

Але спочатку це королівство слід завоювати.

«Узурпатор уб’є вас, це певно, як схід сонця»,— сказав Мормонт. Роберт убив її доблесного брата Рейгара, а людина, яка стала знаряддям у його руках, перетнула Дотрацьке море, щоб отруїти і її саму, і її ненародженого сина. Кажуть, Роберт Баратеон дужий як бик і безстрашний у бою, і він понад усе любить війну. А за ним стоять великі лорди, яких брат обзивав Узурпаторовими псами: холодноокий Едард Старк із замерзлим серцем, а ще золоті Ланістери, батько й син, страшенно багаті, могутні — та зрадливі.

Хіба може вона сподіватися здолати таких людей? Коли живий був хал Дрого, люди трепетали перед ним і підносили дари, щоби втишити його гнів. А коли не підносили, він відбирав у них міста, багатство і жінок — усе. Але в нього халасар був незліченний, а в неї — вбогий. Коли вона, переслідуючи свою комету, перетинала червону пустелю, її люди попрямували за нею, і через отруйні води попрямують теж, але їх недосить. Навіть драконів, можливо, недосить. Вісерис вірив, що держава повстане на підтримку законного короля... але ж Вісерис був дурнем, а дурні вірять у дурниці.

Від цих сумнівів Дані поїжилася. Зненацька вода видалася їй холодною, а маленькі рибки, що щипали за шкіру, почали дратувати. Підвівшись, Дані вилізла з басейна.

— Іррі! — гукнула вона.— Джикі!

Поки служниці насухо витирали її рушниками й загортали в халат з пісочного шовку, думками Дані полинула до тих трьох, що розшукали її в місті кісток. «Закривавлена Зірка привела мене в Карт не просто так. Тут я знайду те, що мені потрібно, якщо в мене стане сили взяти пропоноване й мудрості уникнути пасток і лабетів. Якщо боги поклали на мене місію завоювання, вони всім мене забезпечать, вони дадуть мені знак, а якщо ні... якщо ні...»

Був майже вечір, Дані саме годувала драконів, коли з-поза шовкового запинала випірнула Іррі — повідомити, що з доків повернувся сер Джора... і не сам.

— Нехай заходить разом з тим, кого привів,— мовила вона зацікавлено.

Коли вони увійшли, вона в оточенні драконів засіла на горі подушок. Чоловік, якого сер Джора привів з собою, був у мантії з зеленого й жовтого пір’я, а шкіру мав чорну, як полірований чорний бурштин.

— Ваша світлосте,— заговорив лицар,— я привів вам Кугуру Мо, шкіпера «Цинамонового вітру» з Гінкодревного Городка.

Чорношкірий опустився навколішки.

— Це велика честь, королево,— мовив він — не мовою Літніх островів, якої Дані не знала, а пливкою валірійською дев’ятьох вільних міст.

— Це честь для мене, Кугуру Мо,— відповіла Дані тою ж мовою.— Ви припливли з Літніх островів?

— Так, ваша світлосте, але перед тим — ще й півроку не минуло — ми завітали в Старгород. І звідти я привіз вам дивовижний дарунок.

— Дарунок?

— Новини в дарунок. Матінко драконів, Штормороджена, істинно глаголю: Роберт Баратеон мертвий.

Надворі на Карт опускалися сутінки, але в серці Дані зійшло сонце.

— Мертвий? — перепитала вона. В неї на колінах засичав чорний Дрогон, і обличчя їй, мов серпанком, повив сірий дим.— Ви певні? Узурпатор мертвий?

— Так кажуть у Старгороді, і Дорні, і Лісі, і всіх інших портах, куди ми заходили.

«Він підіслав мені отруйне вино, але я жива, а він — мертвий».

— Як він помер?

На плечі в неї почав ляпати кремовими крилами Вісеріон, збурюючи повітря.

— На полюванні у королівському лісі його роздер велетенський вепр, принаймні таке я чув у Старгороді. Інші казали, що його зрадила королева, чи власний брат, чи лорд Старк — його правиця. Однак усі погоджуються в одному: король Роберт мертвий і покоїться в могилі.

Дані жодного разу не бачила обличчя Узурпатора, однак і дня не минало, щоб не подумала про нього. Його величезна тінь нависала над нею з самого її народження, коли вона з крові та шторму з’явилася на світ, на якому для неї вже не було місця. А зараз цей ебеновий чужоземець зірвав з неї цю тінь.

— На Залізному троні тепер сидить хлопчак,— мовив сер Джора.

— Царює король Джофрі,— погодився Кугуру Мо,— але правлять Ланістери. Робертові брати втекли з Королівського Причалу. Подейкують, вони збираються претендувати на корону. І правицю теж скинули — лорда Старка, друга короля Роберта. Його ув’язнили за зраду.

— Нед Старк — зрадник? — пирхнув сер Джора.— Ой і сумнівно! Швидше знов настане Довге літо, ніж отой заплямує свою дорогоцінну честь.

— Яка в нього може бути честь? — мовила Дані.— Він зрадив свого законного короля, як і ті Ланістери.

Чути, що Узурпаторові пси воюють між собою, було приємно, хоча й не дивно. Так само сталося, коли помер Дрого і його могутній халасар розвалився.

— Мій брат Вісерис, який був законним королем, теж мертвий,— мовила вона прибульцю з Літніх островів.— Хал Дрого, мій лорд-чоловік, увінчав його короною з розплавленого золота.

Чи поводився би брат розважливіше, якби знав, що помста, за яку він так молився, вже зовсім близько?

— Я горюю разом з вами, матінко драконів, і з Вестеросом, що спливає кров’ю без свого законного короля.

Під лагідними пальцями Дані зелений Рейгал утупився в чужоземця очима з розплавленого золота. Коли він розтулив рота, зблиснули зуби, схожі на чорні голки.

— Коли ваш корабель повертається у Вестерос, капітане?

— Боюся,