Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— А ви маєте навіть більше вогню, ніж мені здавалося, — задумливо мовила я.

— Шкода, що її тут не було, коли приходила армада, — сказала Елізабет.

— Значить, це правда? Отой знаменитий «англійський вітер», що відігнав іспанські кораблі від берегів Англії, дійсно здійняли відьми? — спитала я. Про це завжди говорилося серед відьом, розповіді про цей вітер стали частиною їхніх легенд, але я завжди відкидала їх, вважаючи міфом.

— Гуді Альсоп дуже прислужилася її величності, гордо відповіла Елізабет. — Якби там були й ви, то ви змогли б витворити палаючу воду або принаймні палаючий дощ.

— Не забігаймо наперед, — перервала її Гуді Альсоп, піднявши руку. — Бо Діана ще не зробила своє вступне заклинання ткалі.

— Вступне заклинання? — спитала я. Як і «Раду» та «громаду», я чула цей термін вперше.

— Вступне заклинання виявляє форму та різновид талантів тої чи іншої ткалі. Ми разом утворимо священне коло. У ньому ми тимчасово вивільнимо твої сили, щоб кожна з них пішла своїм шляхом, не зазнаючи при цьому впливу слів чи бажань, — відповіла Гуді Альсоп. — Це багато розкаже нам про твої таланти та про те, як нам найкраще їх розвинути. Ми також дізнаємося, хто твій фамільяр.

— Відьми не мають фамільярів. — То була іще одна людська вигадка, як і те, що відьми начебто поклонялися дияволу.

— Ткалі — мають, — спокійно заперечила Гуді, кивнувши на свого двійника. — Оце — мій фамільяр. Як і кожен із фамільярів, вона також наділена моїми талантами.

— Я не впевнена, що в моєму випадку мати фамільяр — це слушна ідея, — сказала я, згадавши почорнілі зморщені плоди айви, черевики Мері та вилуплене курча. — Мені й так вистачає проблем.

— Саме для цього тобі й потрібне вступне заклинання: стати віч-на-віч зі своїми найпотаємнішими страхами, щоб мати змогу вільно розпоряджатися своєю магією. Утім, це дійсно може стати вкрай болісною процедурою. Бувало, що деякі ткалі входили в коло, маючи волосся чорне, мов вороняче крило, а виходили з посивілими пасмами, білими, мов сніг, — визнала Гуді Альсоп.

— Але це не буде так болісно, як тоді, коли вер покинув Діану, і вона ледь не потонула у власній воді, — лагідно мовила Елізабет.

— Або так нестерпно самотньо, як тоді, коли її замкнули у підземеллі, — сказала Сюзанна, здригнувшись. А Марджорі співчутливо кивнула.

— Чи так моторошно, як тоді, коли ота вогневідьма намагалася розколоти тебе, — заспокоїла мене Кетрін, і її пальці аж почервоніли від гніву.

— У п’ятницю буде повністю безмісячна ніч. До Стрітення залишилося всього кілька тижнів. І ми вступаємо в період, сприятливий для заклинань, що спонукають дітей до навчання, — зазначила Марджорі, зосереджено наморщивши лоба й видобуваючи відповідну інформацію зі своєї дивовижної пам’яті.

— А мені здавалося, що цей тиждень сприятливий для заклинань, що стосуються зміїних укусів, — зауважила Сюзанна, видобуваючи з кишені невеличкий календарик.

Поки Марджорі з Сюзанною розбиралися з календарем та розкладом, Гуді, Елізабет та Кетрін почали мене прискіпливо розглядати.

— Цікаво, цікаво… — мовила Гуді Альсоп, дивлячись на мене і торкнувшись пальцем свого підборіддя. — Мені здається…

— Нічого тобі не здається, — стиха перервала її Елізабет.

— Не забуваймо, що не слід забігати наперед, — нагадала всім Кетрін. — Богиня і так більш ніж прихильна до нас. — Коли вона промовляла ці слова, її очі в швидкій послідовності спалахнули зеленим, золотистим, червоним та чорним. — Але, можливо…

— Календар Сюзанни геть хибний. Але ми вирішили, що буде сприятливіше й краще, коли Діана витворить своє заклинання наступного четверга, коли з’явиться серпик нового місяця, — сказала Марджорі, захоплено сплеснувши руками.

— Ой! — скрикнула Гуді й заткнула пальцями вуха, захищаючи їх від збурення повітря, спричиненого сплеском долонь. — Тихше, Марджорі, благаю тебе, не так гучно.

Працюючи з громадою Гарлікгайт та займаючись алхімічними експериментами з Мері, більшу частину часу я проводила тепер поза межами домівки, хоча тим часом готель «Олень і Корона» і далі продовжував служити осердям «Школи ночі» й тієї роботи, яку виконував Метью. Прибували й відбували посланці з поштою, часто заходив Джордж безкоштовно пообідати та розповісти про свої триваючі марні спроби віднайти Ешмол-782. Інколи забігали Хенкок та Гелоуглас, щоб віддати на першому поверсі в прання забруднену одежу і посидіти напівголими біля каміна, чекаючи, коли їм повернуть чисто випрану й випрасувану. Після інциденту з Габбардом та Чендлером Кіт із Метью уклали хистке перемир’я, яке проявилося в тому, що я часто заставала драматурга у парадній вітальні; він похмуро дивився перед собою, а потім похапцем кидався щось записувати. Те, що він посягав на мої запаси письмового паперу, було додатковим джерелом мого роздратування.

А були іще Енні з Джеком. Інтегрування двох дітей у домашнє життя було справою, що потребувала великої кількості часу. Джек, якому, на мою думку, було десь сім чи вісім років, знаходив величезну втіху в тому, що безперервно надокучав дівчині підліткового віку. Він ходив за нею слід у слід і перекривляв. Енні часто не витримувала й кидалася до себе нагору, де падала на ліжко й заливалася слізьми. Коли ж я шпетила Джека за його поведінку, він супився й сердився. Відчайдушно намагаючись викроїти для себе хоча б декілька спокійних годин, я найняла їм наставника, щоб той навчив їх читати, писати й рахувати, але ця парочка швидко змусила недавнього випускника Кембриджа накивати п’ятами: вони сиділи з тупо витріщеними очима і вдавали з себе нетямущих. Енні та Джек воліли ходити на закупи із Франсуазою і вештатися Лондоном разом із П’єром, аніж сидіти непорушно за читанням чи рахунками.

— Якщо наша дитина буде поводитися так, як і ці шибайголови, то я втоплю її у річці, — сказала я Метью, на хвилину заскочивши до його кабінету, щоб відпочити.

— Вона неодмінно буде поводитися так само, в цьому ти можеш не сумніватися. І ти її не втопиш, — сказав Метью, відкладаючи ручку. Ми й досі сперечалися про здогадну стать нашої майбутньої дитини.

— Що я тільки не перепробувала! Умовляла їх, урезонювала, благала, навіть намагалася підкупом домогтися гарної поведінки, чорт забирай! Але від булочок пана Праєра Джек став іще непосидючішим, бо вони йому енергії додали.

— Усі батьки роблять такі помилки, — з посмішкою зауважив Метью. — Ти