Читати книгу - "Айвенго"

Проте Ребекка інакше розтлумачила ці слова. Мигцем поглянувши на обривок пергаменту, який вона й далі тримала в руці, вона прочитала написані там арабською слова: "Проси захисника".

Гул, що прокотився зборами після дивної відповіді Буа-Гільбера, дав час Ребецці не лише непомітно прочитати, але й знищити записку. Коли шепіт стих, великий магістр підвищив голос:

— Ребекко, — сказав він, — жодної користі не принесло тобі свідчення цього нещасного лицаря, який, мабуть, досі перебуває у владі сатани. Що ти можеш ще сказати?

— Згідно з вашими жорстокими законами у мене залишається тільки один засіб до порятунку, — сказала Ребекка. — Щоправда, життя було дуже важким для мене, принаймні останнім часом, але я не хочу відмовлятися від Божого дару, якщо Господь дарує мені хоч слабку надію на порятунок. Я заперечую всі ваші звинувачення, оголошую себе невинною, а свідчення помилковими. Вимагаю призначення Божого суду, і нехай мій захисник підтвердить, що правда на моєму боці.

— Але хто ж, Ребекко, — сказав великий магістр, — погодиться виступити захисником юдейки, та ще й чаклунки?

— Бог дасть мені захисника, — відповіла Ребекка. — Не може бути, щоб у всій славній Англії, країні гостинності, великодушності і свободи, де так багато людей завжди готові ризикувати життям в ім'я честі, не знайшлося людини, яка захотіла б виступити в ім'я справедливості. Я вимагаю призначення двобою. Ось мій виклик.

Вона зняла зі своєї руки вишиту рукавичку і кинула її до ніг великого магістра з такою простотою і з таким почуттям власної гідності, які збудили загальний подив і захоплення.

Розділ XXXVIII

… Ось виклик мій тобі:

Я доведу в найтяжчій боротьбі

Військову мужність.

В. Шекспір, "Ричард II"

Краса і вираз обличчя Ребекки справили глибоке враження навіть на Луку Бомануара. Від природи він не був ані жорстоким, ані бодай суворим. Але він завжди був людиною байдужою, з високими, хоча й помилковими уявленнями про обов'язок, і серце його поступово зробилося жорстоким завдяки аскетичному життю і могутній владі, якою він користувався, а також унаслідок його впевненості в тому, що на ньому лежить обов'язок карати язичників і викорінювати єресь. Суворі риси його обличчя неначе полагіднішали, коли він дивився на вродливу дівчину, яка стояла перед ним, самотню, безпорадну, що захищалася з дивовижною твердістю духу і рідкісною відвагою. Він двічі поклав на себе хресне знамення, ніби дивуючись, звідки з'явилася така надзвичайна м'якість у його душі, в таких випадках твердішій за сталь. Нарешті він заговорив.

— Дівчино, — сказав він, — якщо та жалість, яку я відчуваю до тебе, є породженням злих чар, навіяних на мене твоїм лукавством, то є великий гріх твій перед Богом. Але вважаю, що відчуття мої радше можна приписати природній скорботі серця, яке шкодує, що така краса містить у собі згубну отруту. Покайся, дочко моя, зізнайся, що ти чаклунка, зречися своєї неправедної віри, поцілуй цю святу емблему порятунку, і все обернеться добром для тебе — і в цьому житті, і в майбутньому. Усамітнишся в одному з жіночих монастирів суворого ордену, і там матимеш час замолити свої гріхи і приймеш гідне покаяння. Зроби це — і живи. Чому для тебе є таким дорогим закон Мойсеїв, що ти ладна померти за нього?

— Це закон батьків моїх, — відповіла Ребекка, — він з'явився на землю при громі і блискавці на вершині гори Синай із вогненної хмари. Якщо ви християни, то й ви в це вірите. Але, за вашим ученням, цей закон замінився новим, а мої наставники учили мене не так.

— Нехай наш капелан виступить уперед, — сказав Бомануар, — і вселить цій нечестивій дурепі…

— Вибачте, якщо я вас перерву, — покірливо промовила Ребекка, — але я дівчина і не вмію вести релігійні суперечки. Проте я зумію померти за свою віру, якщо на те буде воля Божа. Прошу вас відповісти на моє прохання про призначення суду Божого.

— Подайте мені її рукавичку, — сказав Бомануар. — Ось вона — тендітний і маленький виклик на таку важливу справу, — вів далі він, роздивляючись тонку тканину маленької рукавички. — Бачиш, Ребекко, як тонка і мала твоя рукавичка в порівнянні з нашими важкими сталевими рукавицями, — як і твоя справа в порівнянні зі справою Храму Сіонського, бо виклик кинуто всьому нашому ордену.

— Покладіть на ті ж терези мою невинність, — відповіла Ребекка, — і шовкова рукавичка переважить залізну рукавицю.

— Отже, ти відмовляєшся визнати свою провину і все-таки повторюєш свій сміливий виклик?

— Повторюю, шляхетний сер, — відповіла Ребекка.

— То нехай буде так, в ім'я Господа, — сказав великий магістр, — і нехай Господь виявить істину!

— Амінь! — вимовили всі пресептори, а за ними і усі збори хором повторили те ж слово.

— Братія, — сказав Бомануар, — вам відомо, що ми мали повне право відмовити цій жінці у випробуванні Божим судом, але хоч вона і єврейка, і нехрещена, та все-таки вона істота самотня і беззахисна. Вона вдалася до заступництва наших м'яких законів, і ми не можемо відповісти їй відмовою. Крім того, ми не лише духовні особи, але лицарі та воїни, а тому для нас було б ганебно ухилятися від двобою. Отже: Ребекка, дочка Ісака з Йорка, на підставі численних вагомих доказів звинувачується в тому, що зачарувала