Читати книгу - "Нічний цирк"

— А чи... чи не здається вам, що із цирком відбувається щось дивне? — тихо питає Бейлі, коли розмова за столом розпадається на кілька окремих. — Я маю на увазі, останнім часом?

Віктор і Лорена переглядаються, наче домовляючись, хто має відповісти, але в розмову втручається Елізабет.

— Цирк уже не той, відколи загинув гер Тіссен, — каже вона. Віктор несподівано здригається, а Лорена згідно киває.

— Хто такий гер Тіссен? — цікавиться Бейлі. Усі троє здивовані його невіглаством.

— Фрідрік Тіссен — перший зі сновид, — пояснює Елізабет. — Він був годинникарем і змайстрував годинника над ворітьми.

— Той годинник створив хтось, хто не належав до цирку? Правда? — дивується Бейлі. Він ніколи не здогадувався запитати про нього в Крихітки чи Прибамбаса. Вважав, що годинник з’явився одночасно з цирком. Елізабет киває.

— А також він був письменником, — додає Віктор. — Багато років тому ми так і познайомилися. Прочитали статтю, котру він написав про цирк, і надіслали йому листа, а він відповів. Так усе й почалося. Це було ще до того, як нас почали називати сновидами.

— Він змайстрував для мене годинника, схожого на Карусель, — мрійливо повідомляє Лорена. — З маленькими створіннями, що кружляють між хмарками й срібними коліщатками. Це надзвичайна річ, і я шкодую, що не можу брати її з собою в подорожі. Проте так приємно повертатися додому та знаходити там згадку про цирк.

— Я чула, що гер Тіссен мав таємний роман з ілюзіоністкою, — шепоче Елізабет, багатозначно посміхаючись над келихом вина.

— Дурні плітки й нісенітниці, — кепкує з неї Віктор.

— У статтях він завжди захоплювався нею, — задумливо каже Лорена, наче зважуючи ймовірність роману.

— Як можна нею не захоплюватися? — питає Віктор, і Лорена зацікавлено озирається на нього. — Вона надзвичайно талановита, — бурмоче чоловік, і Бейлі помічає, що Елізабет ледве стримує сміх.

— То цирк без repa Тіссена вже не такий? — допитується Бейлі, міркуючи, чи не має це стосунку до того, що розповідала йому Крихітка.

— Звісно ж, для нас цирк став іншим без нього, — погоджується Лорена. Вона задумливо змовкає, а потім веде далі: — Хоча цирк і сам по собі здається трохи інакшим. Нічого особливого, лише деякі...

— Несправності, — втручається Віктор. — Наче в годиннику, маятник якого почав неправильно гойдатися.

— Коли він помер? — питає Бейлі, бо не може змусити себе запитати як.

— Насправді сьогодні рівно рік, як його не стало, — каже Віктор.

— Ох, я й не зауважила цього, — додає Лорена.

— Тост за repa Тіссена, — пропонує Віктор достатньо голосно, щоб почули всі, хто сидить за столом, і підіймає келих. Бейлі теж підіймає свій разом з усіма.

Аж до десерту люди оповідають історії про repa Тіссена й перериваються лише на кілька хвилин, щоб посперечатися, чому торт тут називають пирогом, якщо лише сліпий не бачить, що це справжнісінький торт. Віктор допиває каву і, перепросивши, виходить з-за столу, не бажаючи встрявати до філологічно-тортових дискусій.

Повертається він до столу з телеграмою в руці.

— Ми вирушаємо до Нью-Йорка, любі друзі.

Монреаль, серпень 1902

Коли ілюзіоністка, вклонившись, зникає просто на очах у зали, глядачі вітають порожню сцену гучними оплесками. Вони залишають свої місця і, обговорюючи із супутниками той чи інший фокус, виходять крізь двері, що знову з’явилися в смугастій стіні намету.

Усі потихеньку виходять із шатра, і лише один чоловік, що сидить у внутрішньому колі стільців, залишається на своєму місці. Його очі, що їх майже неможливо роздивитися в затінку крисів капелюха-котелка, утупилися в порожнє місце в самому центрі кола, де ще мить тому стояла фокусниця.

Решта глядачів уже розійшлися.

Чоловік і далі сидить.

За кілька хвилин двері знову стають невидимими, зливаючись зі стіною.

Чоловік і оком не змигне. Двері, що зникають, його зовсім не цікавлять.

За мить на стільці навпроти нього з’являється Селія, убрана в ту саму сукню, що й на виступі: чорну з тонким білим мереживом.

— Зазвичай ти сидиш позаду, — зауважує вона.

— Хотів краще бачити, — відповідає Марко.

— Ти подолав чималий