Читати книгу - "Останній дон"

— Ми саме дали Фалені трохи більше роботи в цьому фільмі, — проказала Клавдія. — Діта гадає, що вона талановита, і я теж так гадаю.

— Атож, — широко осміхнулась Фалена до Кросса, — тепер я показую свій зад не шість разів, а аж десять. І маю сказати Мессаліні: «Вас люблять усі римські жінки і сподіваються на вашу перемогу». — Фалена на хвилину замовкла й провадила далі: — Я чула, що ви один з продюсерів. Може, у вас є змога натиснути на них, щоб я показувала свій зад разів двадцять?

Кросс відчув у дівчині якусь таємницю, те, що, попри свою невимушеність, вона намагалася приховати.

— Я лише грошовитий чоловік, — відповів він дівчині. — Кожному тоді чи тоді доводиться показувати свій зад. — Усміхнувся й додав із чарівною простотою: — Хай там як, я зичу вам щастя.

Фалена нахилилась і поцілувала Кросса в щоку. Він чув важкий та еротичний дух її парфумів, відчув миттєві обійми: йому дякували за зичливість. Фалена випросталась і промовила:

— Я маю щось по секрету розповісти вам і Клавдії, проте не хочу вклепатись у халепу, надто зараз.

Клавдія, сидячи за комп'ютером, спохмурніла і не сказала нічого, Кросс, не люблячи несподіванок, відступив від Фалени. Та помітила їхню реакцію, і її голос затремтів:

— Ви втратили батька, і я співчуваю вашому горю, але є речі, про які ви повинні знати. Отой Марлоу, що нібито напав на нього, — хлопець, із яким я виросла, і я справді знаю його як облупленого. Гадають, що той поліцай, Джім Лоузі, вбив Марлоу, який нібито застрелив вашого батька. Але я знаю, що Марлоу ніколи не мав зброї. Він страшенно її боявся. Він трохи брався до наркотиків і грав на кларнеті. І був несосвітенний боягуз. Джім Лоузі і його партнер Філ Шаркі інколи підбирали його й возили з собою, щоб він розпізнавав для них торгівців наркотиками. Марлоу так боявся в'язниці, що став поліційним інформатором. І тут така несподіванка — він раптом стає грабіжником і вбивцею. Та я знаю Марлоу, він і кота ніколи не турне.

Клавдія мовчала. Фалена махнула їй рукою, вийшла та одразу повернулась.

— Запам'ятайте, — промовила вона, — це таємниця, що має зостатися між нами.

— Усе вже сплило й забулося, — промовив Кросс, усміхаючись якомога заспокійливіше. — І ваша розповідь тепер нічогісінько не змінить.

— Я хотіла зняти тягар з душі, — відказала Фалена. — Марлоу був такий добрий. — І вийшла з кімнати.

— Що ти на це скажеш? — запитала Клавдія Кросса. — Про що тут може йтися?

— Наркомани завжди сповнені несподіванок, — стенув плечима Кросс. — Їм потрібні гроші на своє зілля, вони йдуть грабувати й попадаються.

— Мабуть, — погодилась Клавдія. — А Фалена така добросерда, що повірить чому завгодно. Але яка іронія в тому, що наш батько загинув саме так.

— Кожному коли-небудь не пощастить, — промовив Кросс із незворушним обличчям.

Решту цього дня Кросс дививсь, як знімають ті або ті епізоди. В одній зі сцен герой, неозброєний, переміг трьох озброєних чоловіків. Ця сцена зачепила його, вона була просто сміховинна. Герой ніколи не має потрапляти в таке безнадійне становище. Все свідчить про те, що він надто тупий, аби бути героєм. Потім Кросс бачив, як Атена грає сцену кохання і сцену сварки. Він був трохи розчарований, Атена, видавалось, грає мало, решта акторів начебто затьмарювали її. Кросс був надто недосвідчений, аби знати, що Атенині рухи та жести справлятимуть набагато сильніше враження на плівці, що камера додасть їй своїх чарів.

Кросс таки не побачив справжньої Атени. Власне акторська гра займала коротенькі миті, між ними були довгі перерви. Годі було добачити оті електричні іскри, що враз спалахують на екрані. Атена перед камерою, здається, навіть утрачала частку своєї вроди. Але, ночуючи цієї ночі в Малібу разом з Атеною, Кросс про те нічого не розказував. Після того як вони покохались і Атена готувала опівнічний обід, вона, всміхаючись, наче кицька, — а від такої усмішки Кросс аж тремтів від насолоди, — запитала його:

— Певне, сьогодні, я була не найкраща?.. Так-от, я просто не хотіла показувати тобі свою найдовершенішу гру. Я знала, що ти стоятимеш і намагатимешся розкрити мене.

Кросс засміявся, втішений, як добре Атена розуміє його вдачу, і відповів:

— Що ж, ти й справді трохи недогравала. А ти дозволиш мені полетіти з тобою в п'ятницю до Парижа?

Атена була здивована, її подив виказували очі, дарма що обличчя не змінилося, вона завжди контролювала себе. Замислилась і проказала:

— Це й справді була б велика допомога. І ми разом зможемо подивитися Париж.

— А повернемось у понеділок?

— Так, — кивнула Атена. — У вівторок уранці мені треба зніматись. У нас зосталося лише кілька тижнів, щоб закінчити картину.

— А тоді? — запитав Кросс.

— Тоді я покину кіно і піклуватимусь донькою. До того ж я не хочу, щоб вона й далі зоставалася таємницею.

— Доктор у Парижі скаже останнє слово? — знову запитав Кросс.

— На останнє слово не має права ніхто, — відказала Атена, — надто в таких питаннях. Але він близький до нього.

У п'ятницю ввечері Кросс і Атена вилетіли до Парижа спеціальним чартерним рейсом. Змінивши свою подобу, Атена вдягла перуку, а накладений грим так затушував її красу, що вона видавалася навіть простуватою. Невибагливе просторе вбрання цілковито приховало її фігуру, надало їй огрядності. Кросс був вражений: Атена навіть ходила інакше.

Бетані в літаку була зачарована тим, що може дивитися вниз на землю, і ходила салоном, зазираючи в усі ілюмінатори. Ожвавлене подивом її звичайно тупе обличчя видавалося майже нормальним.

Вийшовши з літака, всі троє поїхали до невеличкого готелю на проспекті Жоржа Манделя. Їхній номер мав дві окремі спальні, одна для Кросса, друга для Атени й Бетані, їх з'єднувала вітальня. Була десята година ранку, Атена скинула перуку, стерла грим і перевдяглася: в Парижі вона не хотіла бути простуватою.

Опівдні всі троє сиділи в приймальні доктора, що містилась у невеликому замку, належний до нього шмат землі оперезала залізна огорожа. Біля брами стояв охоронець, що впустив їх, перевіривши прізвища. Перед дверима гостей зустріла служниця й завела їх до великої вітальні, тісно заставленої