Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Амая трохи помовчала, вдивляючись у пітьму.

— Я опинилася тут невипадково, правда?

— Ви не вірите у випадковості? — поцікавився Дюпре замість відповіді.

Вона нічого не сказала.

Він поставив їй ще одне запитання:

— Гадаєте, люди суттєво відрізняються між собою, навіть якщо їх розділяє океан і тисячі миль?

— Що ви маєте на увазі?

— Бажання, мрії, страхи скрізь однакові. Історія людства — це історія його страхів. Ось чому в різних куточках світу виникали однакові міфи, що мали на меті визначити ці страхи, дати їм назву або спробувати їх якось контролювати. Я вірю в інтуїцію. Вірю, що наш розум — примітивним, але цілком природним чином — інстинктивно встановлює взаємозв’язки, що здаються нелогічними, але неабияк сприяють виживанню. Я вірю у такий вид детективного розслідування, коли провідного значення набуває шосте чуття, а не реальні факти. Ви назвали це «латентними змінними». Йдеться про змінні, які не спостерігаються безпосередньо, а виводяться з інших спостережуваних змінних. Саме латентні змінні підказали вам, що диригент уже скоював подібні злочини й проводив «репетиції» основного вбивства, що зрештою вивело нас на Мартіна Ленкса. Саме вони підказали Скотту Шеррінґтону, що в його місцевості діяв маніяк, хоча, за офіційними даними, було відомо лише про молодих дівчат, які тікали з неблагополучних регіонів. Аналогічним чином події, що відбуваються тут, спонукають вас шукати латентні змінні, які, ймовірно, співвідносяться з вашими ідеями в іншому вимірі, проте підводять вас до висновку про існування взаємозв’язку.

— Це не дуже допомогло мені у випадку з диригентом.

Він зітхнув.

— Не картайте себе. Спробуйте поспати. Завтра рано-вранці ми попливемо до «Гранд Баю» — точніше, до руїн колишньої плантації. Завтра ваше вміння виявляти латентні змінні буде особливо корисним для нас. Ви потрібні мені сильною.

У її голосі бриніло розчарування.

— Я була такою впевненою у собі... А нині, згадуючи свою впертість та непохитність, я відчуваю сумніви й замислююсь над тим, чи не помилялася я від самого початку. Може, я не та агентка, яка вам потрібна.

До кімнати увійшов Шарбу, освітлюючи собі шлях ліхтарем.

— Саласар, Джонсон просить вас підійти до нього. Це важливо.

Амая рушила слідом за Біллом, оминаючи причали, що огинали будинки. Потім, перестрибуючи з однієї палуби на іншу, вона добігла до корабля Клайва й Аннабель. Яскраве світло на ходовому містку змусило її примружити очі.

— Саласар, — щойно побачивши дівчину, Джонсон підскочив до неї, — кузина Аннабель, що живе на узбережжі Мексиканської затоки, додзвонилася до Нола. Ми встановили контакт з аварійно-рятувальною службою. На зв’язку координатор Бернар Анте. Ми зустрічалися у кол-центрі Марина-Тауер. Пам’ятаєте?

Амая кивнула.

Джонсон натиснув на клавішу мікрофона й мовив:

— Бернаре, інспекторка Саласар стоїть біля мене. Чи не були б ви так ласкаві повторити те, що сказали мені?

Із гучномовців кабіни долинув металевий голос, дещо спотворений через велику відстань.

— Вітаю, інспекторко. Дуже радий, що з вами все гаразд. Близько двох годин тому рятувальна група Техаської національної гвардії виявила вбиту родину з шести членів у будинку поблизу площі Джексона. Усі застрелені. Рятувальники поспішили зателефонувати нам, бажаючи зв’язатися з поліцією. Почувши опис місця події, я відразу подумав про вас.

Приголомшена, Амая розімкнула губи й почала судомно ковтати повітря. Вона розвернулася до Джонсона, який підбадьорливо кивнув їй, а потім перевела погляд на Шарбу. Той ошелешено дивився на неї.

Украй знервована, вона облизала губи, намагаючись зібрати думки докупи й чітко сформулювати запитання.

— Пане Анте, нам конче потрібно, щоб ви поговорили з групою, яка знайшла їх.

— Боюсь, що це неможливо. Я докладу всіх зусиль, аби з’єднати вас із ними, якщо вони вийдуть на зв’язок. Проблема в тому, що рятувальники обходять усі будинки й витягають звідти людей.

Сьогодні до міста прибули різні підрозділи армії. Передбачається, що завтра вранці почнеться загальна обов’язкова евакуація Нового Орлеана. Автобуси й вантажівки виїжджатимуть до сусідніх штатів. Після огляду всіх без винятку помешкань військові частини й рятувальні групи отримали наказ допомагати здійснювати евакуацію. Як я вже казав, я спробував зібрати якомога більше інформації, тому що побачив явні збіги з наданими вами даними. Сподіваюсь, що я став вам у пригоді.

Амая розчаровано засопіла. Ну що ж, це краще, ніж нічого. Вона натиснула на мікрофон і спитала:

— Що ви можете розповісти мені?

— Загинули троє жінок і троє чоловіків. Три жертви дуже молоді, підліткового віку. Одна жінка була старою. Усі вбиті пострілом у голову, і всі тіла розвернуті в одному напрямку, хоча рятувальники не уточнили, в якому саме... Біля руки дорослого чоловіка лежав револьвер.

— А вони часом не казали, чи був цей будинок оглянутий раніше?

— Так, справді, вони звернули увагу на те, що хтось намалював емблему їхньої групи. Це здивувало їх, адже вони були певні, що ніхто з колег не приходив туди.

— Він діяв так само, як у Джефферсоні, — прошепотів Джонсон.

Амая прикусила губу, перш ніж продовжити розмову. Вона знала, що рятувальники навряд чи запам’ятали би таку деталь, але мала знати напевно.

— А вони нічого не казали про скрипку, знайдену в кімнаті?

— Ні, нічого такого вони не казали.

— Нас цікавить інша, найважливіша інформація. Як давно вони померли?

— Оце я можу сказати, — мовив він, потішений перспективою повідомити щось корисне. — Одним із членів групи був лікар. Коли ми розмовляли, він стверджував, що вони померли не більше двох-трьох годин тому.

Вражена цією інформацією, Амая позирнула на Джонсона й Шарбу. Вона підняла мікрофон і знову натиснула на кнопку.

— Пане Анте, чи знаєте ви, як вчинили рятувальники з місцем події?

— Помешкання обклеєне сигнальною стрічкою, оскільки йдеться про місце злочину. Зайве казати, що криміналісти ще не потрапили до будинку і тіла не були доправлені до моргу. Будинок опечатаний. Це все, що можна зробити зараз.

— Дякую, координаторе. Ви дуже допомогли нам.

Коли зв’язок обірвався, Амая подякувала кузині Паулі з Кокодрі. Розвернувшись до дверей, вона побачила Дюпре, який чув усю розмову.

Вона мовила до нього:

— Треба вертатися, я маю оглянути тіла цих людей.

Він оцінювально глянув на неї, обмірковуючи її прохання.

— Рибалки готуються відпливати. Ще до світанку ми вирушимо на пошуки плантації та сестер