Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

Настанова

«Господь — твій Охоронець, Господь — тінь твоя по твоїй правиці. Удень сонце тебе не вразить, а вночі — місяць. Господь стерегтиме тебе від усякого зла, — Він оберігатиме твоє життя. Господь буде охороняти твій вхід і твій вихід, віднині й повіки.»
(Псалом 121:5-8)

Пресвітер відірвав очі від Біблії. Дощовий Мегавіль нарешті трохи ноповнився теплим сонячним промінням, яке грайливо блищало в кожній краплі, що знайшла собі місце на зеленому листі дерев. Пташки розщебеталися, а крони дерев набули насиченого зеленого кольору. Біллі Грін лежав у своїй палаті, його стан покращувався з кожним днем. Він повільно одужував, але ще тих сил, щоб підводитися не було. Біблія і краєвиди вікна за якими він спостерігав, були його повсякденими розвагами. Інколи його навідував Майкл, який одужував на очах, що правда і поранення в нього були не такими важкими, як у пресвітера. Разом вони мали теплі бесіди, спілкувалися про подальші справи і про те, що сталося з ними. Все ж пастор є пастором, навіть на ложі він думає про інших і будує плани на майбутнє. 

- Яка погода. Боже дякую за життя! - промовив Біллі милуючись яскравим днем, що панував за вікном. Він пригадав одного вірша.

Буває, що в житті негода,
Ледь не згубила те життя,
Та це черговий шанс й нагода,
Відчути в грудях те биття.

Подяка Богу за спасіння,
Подяка людям за любов,
Природі дяка за цвітіння,
В собі я відчуваю кров.

Сьогодні сонце яскравіше,
Знов жити хочеться мені,
Душі замерзлій вже тепліше,
Зазвичай так буває на весні.

Біллі вже зачекався на Матіаса, він не бачив його з того самого вечора і от хтось відчинив двері його палати. Біллі невимовно зрадів.

- Матіасе! 

- Вітаю Біллі! - той увійшов всередину.

- Ходи, присядь поближче! - проказав він зібравшись із силами.

- Радий бачити тебе усміхненим, а головне живим! 

- Та не кажи, знову довелося народжуватися! - усміхнувся він.

Матіас присів поруч.

- Як ти Біллі? - запитав він намагаючись почати розмову.

- Слава Всевишньому добре! - відповів Біллі.

- Лікар сказав, що ти народився в сорочці!

- Лікар просто не знає, що Бог ще для чогось береже старого пастуха! 

- Хороший лікар, справді ще залишилися люди, що готові врятувати життя інших!

- Слава Богу, що Він вручив мене в руки такого хорошого спеціаліста, а то хто зна!... - усміхнувся він.

- Ти пробач мене, що так усе сталося! - Матіас винуватив себе.

- Що ти таке говориш Матіасе? Все ж я казатиму тобі Матіас! - поглянув на нього Біллі.

- Карлстен залишимо для мами! - втішився він як дитя.

- Що сталося те було допущено Богом, тож все добре!

- Гаразд я довірюся твоїм словам. Доречі ти телефонував Харпер? 

- Телефонував!

- Що ти їй сказав?

- Не переймайся, я все владнав, я говорив з нею, все впорядку. Так трохи сліз і все таке, але вона сильна жінка, все витримає, життя загартувало!

- Усе розповів як є? Про все що сталося?

- Не хвилюйся Матіасе, усе впорядку! - повторив пресвітер.

- Ну що ж я радий. А про мене їй ти щось казав? 

- Ну скажімо підготував її до майбутньої зустрічі!

- А що вона?

- Таке запитаєш, ну чекає вона, а що ще. Щоправда важко було пояснити, що їм не можна сюди, це було найскладніше!

- З Емілі те саме, але справді сюди їм зась, неможна нізащо, смертельно небезпечно!

- Це вже ми знаємо з власного досвіду!

- Якби знав, що так то поїхав би?

- Ти думаєш я не знав? Та я прожив більше твого, і багато в чому побував, тож я б був здивований, якби щось не сталося!

- То ти розумів усю небезпеку і попри усе був зі мною!

- Така вже справа старого пастуха. Він не може залишити овечку на здобич хижаку, яку ласо хоче з'їсти стая вовків. Не залишить ні, от і я тебе не залишив, подивись на результат, воно так і є, і навіть, якщо б я помер повір біди б не сталося! - пояснив Грін.

- Розстріляний бандитами, на межі життя і смерті, лікарня, шлях реабілітації! - зітхнув Матіас.

- То лише ціна, яку платить лідер. У кожного вона своя! - усміхнувся він підтримуючи Матіаса знаходячись в ліжку.

- Багато довелося платити за життя? 

- Звісно, але воно того варте! 

- Чому? Ледь не померти!

- Ти колись мене зрозумієш, але лише тоді, коли сам будеш на моєму місці!

- Такі люди рідкість!

- Чому? А ти? Вільям, царство йому небесне! - засумував він.