Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Але ж вони спочатку знають у якій родині ростуть, а тут на мене як сніг на голову все обвалилось. І взагалі, хіба не мав дідусь мені все розтлумачити, коли не стало сестри? – обурювалася я.

– Мав, – спокійно відповіла вона. – Але... він..., – вирішувала вона говорити чи ні. – Наскільки я знаю, адже навіть чоловік мені не все розповідає, твій дідусь змінив умови передачі влади після трагедії з Ліліаною. Тому, скажу по секрету, я колись... трохи підслухала розмову свого чоловіка з королем. Вони говорили, що наш наступний правитель повинен самостійно зрозуміти хто він такий, а не пройтися по доріжці до величі. Твій дід тоді був у дуже великому горі і мені чесно кажучи здається, що він вигадав усі ці умови від цілковитого розчарування у своїх власних діях. Можливо, іноді ситуацію справді варто просто відпустити.

– Ох, як все складно..., – видихнула я ніби заспокоюючись. – До речі, а ким я конкретно є? – вирішила я уточнити.

– Майбутня королева драконів, – нагадала Нілла, а в мене від цих слів аж голова запаморочилась.

– Ех, все ж таки таке словосполучення зі мною ну ніяк не в'яжеться. Як я можу бути королевою, та ви подивіться на мене! Я – груба, безвідповідальна і як мені говорили з психікою у мене теж проблеми. Я вранці не завжди навіть розчісуюсь, а ви мені найсильніших у світі створінь довірити хочете. Тим більше, я не вивчала ніколи те, як керувати народами, командування армією не враховується.

– Анко, ти сильна, смілива, кмітлива, і цілеспрямована. Як на мене, це дуже добрі якості для королеви, – сказала Нілла. – Те, що ти груба, це дрібниці. Адже добрим манерам навчитися може кожен, а от відвага і відданість закладена в тебе в крові. Одягнути і навчити манерам ми тебе завжди встигнемо, хоча чесно кажучи, вони тут тобі не надто й потрібні. Нашу історію і те, що має знати хороший правитель, трохи пізніше ти, звичайно ж, вивчиш. Але для того, щоб стати королевою драконів, навіть це не найважливіше.

– А що ж тоді найважливіше? – запитала я.

– Це, моя люба, те, чого ми будемо зараз навчатися. Ти навчишся бути справжнім драконом.

– Драконом? Тобто величезною міфічною рептилією? – уточнила я, мабуть якраз нагрубивши цим словосполученням.

– Ні, – суворо глянула вона на мене. – Величною і прекрасною істотою, – поправила вона. Після цього я відразу ж спробувала уявити себе в образі цього величного і прекрасного створіння, але в мене це важко виходило.

– А яким чином я можу, на нього перетвориться? – запитала я.

– Вперше перетворюватися складно, тому що доведеться вивільнити саму сутність того, чим ти є, без жодних заклинань та іншого. І для цього тобі треба прийняти у собі цю сутність.

– Нічого собі, а яке при цьому відчуття? – раптом стало мені цікаво.

– Ну…, – замислилася Нілла. – Коли я перетворююсь на людину, це скоріше як затягнути корсет тугіше, а у вигляді дракона відчуваєш легкість і всесильність.

– Ох і пояснили. Не сказала б, що це сильно мені допомогло.

– Ти нарешті знайдеш справжню себе, – з ентузіазмом промовила вона, і ентузіазму у неї було більше ніж у мене.

– Я це я. І жодної іншої я себе поки не уявляю. Анімагом я ніколи не була, тому не маю і найменшого уявлення про те, як це перетворюватися з однієї істоти на іншу, – пояснилася я.

– Тепер дізнаєшся, – сказала вона, після чого почалися мої муки.

Медитація, занурення у самого себе та знаходження своєї сутності тривало не годину і не дві. Минали дні, а я все ніяк не могла зосередитися і зрозуміти до кінця, що я дракон. У голову лізли різні думки, мабуть тому у мене нічого й не виходило.

Як проходило навчання Ніка, я не знала, бо весь цей час мене не випускали із тренувального залу. Подумки з ним зв'язатися я теж не могла, тому що в кімнаті, в місце куди мене посадили був  поставлений якийсь бар'єр, що блокує все, що може завадити концентарії. Весь цей час, їсти мені теж не давали, і Нілла все торочила, щоб я терпіла і покладалася зараз лише на силу якогось енергетичного потоку життя, з яким дракони безпосередньо пов'язані. Їй це все легко говорити, адже я звикла нормальну їжу їсти відчуваючи голод, а не як рослина вбирати промені сонця, яких у цій кімнаті, до речі, не було видно. Від цього в мене вже починалась депресія, здається саме вона і є моєю істинною формо.

– Я їсти хочу! – повторювала я, тільки на який саме день моєї примусової дієти я не знала. Нілла мені нічого не відповідала, тільки пришпилила суворим поглядом. І не набридло ж їй весь час бути зі мною і спостерігати за моїм байдикуванням. Я б на її місці збожеволіла б від цього, хоча і на своєму місці я скоро вже здурію. – Ну, Нілло…, – благала я. – Ну дуже-дуже хочеться, – а у відповідь тиша. – Мій шлунок на тебе дуже образиться, – говорила я, а вона продовжувала зберігати холоднокровність. – Чесно-чесно образиться, – скиглила я як дитина, хоча за віком я для неї не те що дитина, а скоріше пра-пра-правнучка, але  відповідь була та сама – тиша. Від неї виходило тільки холодне мовчання, і це мене починало злити. Раніше вона хоч відповідала, а зараз мабуть вирішила пограти в мовчанку. Так і не скажеш, що це та сама людина, яка при словах «романтика» та «сумісність» починає радісно кружляти по кімнаті, вдаючись до мрій. – Ніллочка, ти там що, заснула? – не залишала я своїх спроб, а вона продовжувала дивитися на мене і, як мені здалося, навіть не моргала.