Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

— Ти ще не спиш? — промовила вона, зрушивши тишу.

Арон кліпнув кілька разів і, вийшовши з трансу, відповів.

— Горішки. — Роздався хрумкіт. — Під’їдаю.

Вона злегка всміхнулася, не так від його вигляду, як від ситуації загалом.

— Тоді я з тобою.

Рука Арона опустилася, і рукав білої сорочки розправився, приховавши маленький слід подряпини від лози, якою Анабель сьогодні прив’язала його в залі з порталом. Принцеса рідко задумувалася про наслідки своїх дій, однак Люсі все одно було шкода, що доля обійшлася з нею так жорстоко. Вона просто не могла залишити це, навіть не спробувавши допомогти.

Йдучи до Арона, Люсі мимоволі підняла погляд на картину й почала її розглядати. Зміни були очевидні: радниця на коні перетворилася на наречену.

— Гарно вийшло, — сказала вона, дійшовши.

Від Арона віяло тонким фруктовим ароматом мила, а на його сонливому виразі на мить розпливлася усмішка.

— Дякую. Як ти почуваєшся?

— Це був дуже дивний день, — протягнула вона, навіть не розуміючи, чому всміхалася. — Прокинулася в гуртожитку, обідала в болоті, а засинатиму в королівському ліжку. — Вона на мить замовкла, поглянувши йому в очі: — Ми не нормальні, ти ж це знаєш?

Він гмикнув, ховаючи усмішку.

— А як голова?

— Усе добре. Анабель, може, і вправна з мечем, але камінюччя їй не під силу.

— Пробач, що не втрутився завчасно, — повів він відчутно тихіше. — Я б мав цьому запобігти, а тепер…

На який час вони обоє замовкли.

— Вона наче змирилася з втратою зору, — повела Люсі. — Принаймні намагалася нас в цьому запевнити. Та я все одно хотіла б спробувати створити для неї якусь альтернативу. Наприклад, надати предмету чарівні властивості, як колись робив Грегор. Що ти про це думаєш?

Арон вдумливо потер підборіддя, відсунувши миску з горішками від себе. 

— Можна використати вже готовий подарунок хранителя темряви. Перечарувати ціпок.

Пропозиція Арона не була громом з ясного неба, але Люсі трохи завагалася.

— Ціпок? Він тобі не потрібен?

Він здійняв брову, нахиливши голову з таким поглядом, що заміняв всі слова.

— Це може спрацювати, — погодилася Люсі. — Я бачила щось подібне в книгах старих заклять. Можна буде поритися в бібліотеці?

Вона вже майже бачила, як зробити ціпок корисним для Анабель. Потрібен лише дозвіл — й одразу почне експериментувати. Проте Арон чомусь не поспішав з відповіддю. Дожувавши, він схрестив руки на грудях та повів:

— Чи можеш ти поритися в бібліотеці в палаці, який належить і тобі? Так, думаю, можеш.

— Натяк зрозуміла.

Люсі відчула приємний дотик його теплої шкіри, коли він узяв її за руку, випрямившись.

— Можеш ще запросити до палацу знавців старих заклять, можеш дати наказ зібрати з бібліотек усіх герцогств книги за схожою тематикою. Можеш відвідати бібліотеку в палаці в Гранберзі й заодно познайомитися з нашими північними друзями. Ти багато чого можеш. — Він нахилився ближче до її вуха, кажучи майже пошепки: — Я тільки ніяк не зрозумію, що маю зробити я, щоб ти нарешті повірила, що ти моя королева.

— Я повірю, — пообіцяла Люсі, відпустивши його руку. — З часом.

Арон продовжував дивитися на неї, та, не дочекавшись іншої відповіді, вказав рукою на ліжко.

— Пропоную відкласти справи на завтра й нарешті дати ногам відпочити.

Люсі така ідея цілком подобалася. Після теплої ванни сон — єдине, чого їй не вистачало.

— Мені з якого боку лягати? — поцікавилася вона, бо не хотіла змушувати Арона змінювати його звичне місце.

— За традиціями титанів королева лежить з боку правої руки короля, але це не обов’язково. Можна й зліва, якщо тобі так зручно.

Люсі помалу вирушила до правої сторони й залізла під ковдру, таку м’яку й приємну, а тоді, кинувши погляд на Арона, зненацька виявила, що він зняв з себе сорочку. Їй не одразу вдалося згадати, що її наречений спить без піжами. І хоч штани цього разу він вирішив залишити, вигляду його спини та плечей у тьмяному світлі, коли він гасив лампу, було достатньо, щоб вона ляпнула:

— А на тебе можна?

Арон засміявся.

— За цим принципом, можна й під мене, — сказав він, вкладаючись боком на ліжко поруч з нею, так що голова була підперта на руку.

Стримуючи усмішку, Люсі скривила брови й похитала головою:

— Які безсоромні слова, ваша світлосте.

Він прибрав їй пасмо з очей за вухо, та, зітхнувши, сказав:

— До весілля словами вони й лишаться.

А коли буде це весілля, вирішувати саме їй. Непоганий він вигадав спосіб затягнути її під вінець. У цю мить Люсі схилялася до того, що у нього доволі скоро вийде.

— Як шкода. А обійми хоч не заборонені?

Його вуста потягнулися в усмішку.