Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

— Де вони? — спитав Дамблдор, коли з темряви виринула бобатонська карета.

— Отам, — Гаррі вийшов уперед, щоб показувати Дамблдорові стежку поміж дерев. Він більше не чув голосу Кравча, але знав, куди йти. Це було недалечко від бобатонської карети... десь тут...

— Вікторе! — погукав Гаррі.

Ніхто не відповідав.

— Вони були тут, — сказав Гаррі. — Вони точно були десь тут...

— Лумос, — Дамблдор засвітив чарівну паличку й підняв її догори.

Вузький промінь світла перебігав з дерева на дерево й освітлював землю. І раптом упав на чиїсь ноги.

Гаррі з Дамблдором кинулися вперед. Крум лежав непритомний. Навколо не було й сліду містера Кравча. Дамблдор присів біля Крума й обережно підняв йому повіку.

— Його оглушили, — тихо сказав він, роззираючись. Схожі на півмісяці окуляри поблискували у світлі чарівної палички.

— Може, я когось покличу? — спитав Гаррі. — Мадам Помфрі?

— Ні, — швидко сказав Дамблдор. — Залишайся тут.

Він підняв чарівну паличку й націлив її в напрямку Геґрідової хатини. Гаррі помітив, як щось срібне вилетіло з кінчика палички і майнуло поміж дерев, неначе примарний птах. Дамблдор знову нахилився над Крумом, доторкнувся до нього паличкою й сказав:

— Розсійчари!

Крум розплющив очі. Вигляд у нього був очманілий. Побачивши Дамблдора, він спробував сісти, але той поклав руку йому на плече і змусив лягти.

— Він на мене кидатися! — пробелькотів Крум, приклавши до голови руку. — Старий псих напасти на мене! Я дивитися, куди піти Поттер, а він напасти ззадо!

— Полеж, — сказав Дамблдор.

До них долинуло гупання кроків і незабаром з'явився захеканий Геґрід з арбалетом та з Ікланем.

— Пане професоре! — вигукнув він. Його очі розширилися. — Гаррі!.. Що си стало?..

— Геґріде, треба, щоб ти привів професора Каркарофа, — сказав Дамблдор. — На його учня напали. Як приведеш, повідом професора Муді...

— Без потреби, Дамблдоре, — пролунало хрипке гарчання. — Я вже тут. — Муді шкутильгав до них, спираючись на костур і присвічуючи собі чарівною паличкою.

— Клята нога, — сердито буркнув він. — Я був би тут скоріше... що сталося? Снейп казав щось про Кравча...

— Про Кравча? — сполотнів Геґрід.

— Геґріде, прошу привести Каркарофа! — перебив Дамблдор.

— А, так... зара' приведу, пане професоре, — сказав Геґрід, розвернувся й зник поміж темних дерев. Іклань побіг за ним.

— Мені не відомо, де Барті Кравч, — сказав Дамблдор до Муді, — але його необхідно знайти.

— Я тільки "за", — прогарчав Дикозор і, виставивши вперед чарівну паличку, пошкутильгав у ліс.

Ні Дамблдор, ні Гаррі більше не промовили й слова, доки не почули характерних звуків наближення Геґріда з Ікланем. Блідий і схвильований, Каркароф ішов з ними. На його плечах вилискувало сріблясте хутро.

— Що це таке? — закричав він, коли побачив на землі Крума, а поряд — Гаррі та Дамблдора. — Що відбувається?

— На мене напасти! — сказав Крум, знову сідаючи й потираючи голову. — Містер Кравч чи як там його називато...

— Кравч на тебе напав? На тебе напав Кравч? Суддя турніру?

— Ігорку — почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно вчепився в своє хутро і аж посинів.

— Це зрада! — заревів він, тицяючи в Дамблдора. — Це змова! Ви з вашим Міністерством магії заманили мене сюди під фальшивим приводом! Це не справжній турнір! Спершу ви запхали в нього Поттера, хоч йому й замало років! Тепер ваш друг з міністерства намагається здихатися мого чемпіона! В усій цій справі ніяк не обійшлося без корупції та подвійної гри, головну роль у якій відіграєте ви, Дамблдоре, з усіма вашими балачками про відновлення міжнародних чарівницьких зв'язків, про стирання відмінностей між нами... Ось що я думаю про вас!

І Каркароф плюнув Дамблдорові під ноги. Геґрід схопив його за хутро, підняв угору і вдарив об найближче дерево.

— Прошу си вибачити! — гаркнув він, поки Каркароф хапав ротом повітря й махав ногами, адже Геґрід своєю масивною долонею стис йому горло.

— Геґріде, ні! — крикнув Дамблдор. Його очі спалахнули.

Геґрід забрав руку, що притискала Каркарофа до дерева. Той сповз додолу й безформною брилою гепнувся на коріння. Дрібні гілочки й листочки посипалися йому на голову.

— Будь ласкавий, Геґріде, проведи Гаррі до замку, — суворо наказав Дамблдор.

Тяжко дихаючи, Геґрід зміряв Каркарофа сердитим поглядом.

— Мо', директоре, я краще си лишу тут...

— Геґріде, ти відведеш Гаррі до школи, — твердо повторив Дамблдор. — Аж до ґрифіндорської вежі. А тебе, Гаррі, я попрошу залишатися там. Хоч би як тобі хотілося щось зробити, хоч би як хотілося вислати сову — все це зачекає до ранку. Ти мене зрозумів?

— Е-е-е... так, — кивнув Гаррі, вражено дивлячись на нього. Як Дамблдор довідався, що саме цієї миті він думав, що треба відіслати до Сіріуса Левконію з повідомленням про останні події?

— Директоре, я лишу з вами Ікланя, — Геґрід усе ще загрозливо позирав на Каркарофа, що лежав під деревом, заплутавшись у хутрі і в корінні. — Будь тутка, Ікланю.

Вони мовчки проминули бобатонську карету і попрямували до замку.

— Як він си насмілив, — загримів Геґрід, коли вони проминули озеро. — Як він си насмілив звинуватити Дамблдора? Казати, що Дамблдор робив усі тоті речі! Що Дамблдор хтів, аби ти зайняв перше місце в турнірі! Не знаю, коли я й видів, аби Дамблдор так си хвилював, аби так прагнув зробити всьо файно, як на турнірі... А ти! — раптом сердито сказав він Гаррі, який, глянувши на свого кремезного друга, відступив назад. — Що ти робив тамка з тим Крумом? Він же з Дурмстренґу, Гаррі! Міг на місці тебе й заклясти, хіба нє? Чи Муді тебе ніц не навчив? Тілько уяви, шо могло си стати...

— Крум не поганий! — захитав головою Гаррі, коли вони піднімалися сходами до вестибюлю. — Він не збирався мене заклинати, він просто хотів поговорити про Герміону...

— Я побалакаю і з нею, — насуплено сказав Геґрід, важко ступаючи східцями. — Що менше ви будете водитися з тими чужоземцями, то будете щасливіші. Їм си не можна вірити.

— А ви з мадам Максім непогано ладнали, — роздратовано кинув Гаррі.

— Не говори мені про ню! — Геґрід несподівано розлютився. — Я зрозумів, чого вона хтіла! Хтіла си піддобрити до мене, аби я їй повів, що буде в третім завданні.