Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Одіссея найкращого сищика республіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одіссея найкращого сищика республіки" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 236
Перейти на сторінку:

— Остапе, не вигадуй! — прошепотів Борода.

— Наче годинник якийсь.

— Та звідки тут годинник? — спитав Борода.

— Ось у мене є, — я показав подарунок Бориса. Годинник цокав, але ледь чутно, хіба до вуха прикладати треба було. Стах, якого Борода чомусь називав Остапом, приклав вухо. — Та ні, там інакше. Наче в отих ящиках. — Він кивнув на ніс, де стояли два ящики, які повантажили останніми.

— Маячня! Сиди й не мели дурниць! — наказав Борода.

— Та я що, я просто спитати хотів.

Знову пливли мовчки, канонерка була неподалік, може, за півкілометра, не більше.

— Якого біса! — аж скрикнув Борода. Я теж підхопився, наставивши пістолет. А з ящика на носі почали вилітати ракети, наче у святкових феєрверках. Вони злітали вгору, освітлювали небо і нас. — Лайно! Гаси його! — Борода кинувся до ящика, десь узяв цеберко й почав заливати водою. Устигло злетіти ще кілька ракет. Я підбіг, черпав воду з-за борту, подавав Бороді. Погасили.

— Канонерка! — скрикнув Стах. Ми чули, як загули двигуни і канонерка стала швидко наближатися. Борода стрибнув до керма, спробував закласти якийсь маневр, щоб сховатися. Шепотів накази матросу, який порався з вітрилом.

— Що тут робиться? — Це вилізли з каюти інші пасажири.

— Неприємності! Але не хвилюйтеся, ви під захистом мощів! — запевнив Стах. Пасажири повернулися до трюму.

— Це ж вони нам підсунули це лайно! — просичав Борода. — Ну, гади, я їм відплачу!

— А ящиків же було два, — згадав я.

— Там усе одно щось цокає, — сказав Стах.

— Це той другий ящик! Ну, сволота! — закричав Борода і смикнув мене за руку. — Тримай кермо, прямо! — наказав він, а сам побіг на ніс. — Точно цокає! Що вони підсунули?

Я згадав бомби, якими користувалися бунтівники. У деяких був годинник. Ті бомби можна було налаштувати так, щоб вони вибухнули в потрібний час. Так просто!

— Борода, тікай! — заволав я. — Там бомба, тікай! Усі за борт!

— Не кричи! Нас спіймають! — гримнув Борода.

— Що трапилося? — Це знову вибігли пасажири.

— За борт! Зараз вибухне! — крикнув я й почав розстібати пальто. Знав, що в пальто плавати дуже незручно.

— Припинити паніку! — закричав Борода. Я кинув пальто і стрибнув за борт.

Я міг помилятися, міг виставити себе дурнем. Міг. Але я не вірив у простий збіг кількох підозрілих обставин одразу. З головою увійшов у холодну воду, випірнув, почув лайку Бороди, а потім пролунав вибух. Він перетворив човен, яким ми пливли, на купу палаючих уламків, що розліталися навколо. Я був такий приголомшений, що перестав рухатися і знову занурився під воду. Зарухався, виплив. Побачив палаючий шматок деревини, що гепнувся неподалік. Поплив до нього, почав вертіти, збив полум’я, схопився. Здається, це був уламок основи щогли. Він більш-менш мене тримав. Уже щось. Почув поруч сплеск.

— Хто тут?

— Це я, Стах! — почув уже знайомий голос. Дуже переляканий.

— Пливи сюди і хапайся за деревину! — наказав я. Хлопець підплив.

— Що сталося? Де дядько, де дядько? — нервово питав він.

— Тихо! Мовчи! — прошепотів я. Канонерка стрімко наближалася.

— Допоможіть, допоможіть! — закричали якісь люди з води. Мабуть, ті двоє пасажирів, які теж встигли стрибнути з човна. — Допоможіть! — Вони кричали, сподіваючись на допомогу канонерки, яка була вже поруч.

— Пливемо до них! — прошепотів Стах.

— Сиди тихо!

— Холодно!

— Тихо!

Холодно було дуже. Ми схопилися за шматок деревини. Одяг намок і став дуже важким, пальці закоцюбли.

— Допоможіть! Допоможіть! — кричали пасажири.

На канонерці увімкнувся прожектор. Із води замахали руками. Ледь трималися, бо не встигли скинути пальт.

— Ми тут, ми тут, допоможіть! — верещали вони.

По залізній палубі канонерки щось загриміло. Прожектор намацав людей.

— Допоможіть, допоможіть! Ось ми, ось! — кричали вони з останніх сил.

Затріскотів кулемет. «Максим», я впізнав звук. Прицільна черга, обидва смикнулися і пішли на дно. Стах із переляку скрикнув.

— Наче ще хтось є! — крикнули на канонерці.

— Перевірити! — гримнув чийсь командирський голос.

Прожектор заметався по воді.

— Пірнай! — прошепотів я й потягнув Стаха під воду, коли прожектор був поруч. Вже з-під води побачив, що прожектор зупинився на дровиняці, об яку ми трималися. Від куль вона закрутилася у воді. Прожектор побіг далі, ми випірнули. Хапали повітря. Я спіймав дошку. Ми схопилися за неї. Потім довелося ще двічі пірнати, бо прожектор шукав і шукав.

— Нікого немає! — почулося на канонерці. — Треба плисти звідси, болгари можуть з’явитися будь-якої миті!

1 ... 122 123 124 ... 236
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одіссея найкращого сищика республіки"