Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Добре, повірю, - з колишнім смішком відповів чоловік.

Я провела кілька аналізів та дослідів, поки граф займався своїми справами. І не помітила, як настала ніч.

— Дарія? - почула я злегка грізний голос зі спальні.

— Вже йду! - крикнула я, намагаючись надати голосу твердість.

Я дивилася на результат останнього досліду і не могла повірити очам. І чому я раніше... У мене ж не було необхідних матеріалів та обладнання!

Але чию кров використовував професор Шолла?

Я пройшла до спальні графа. Він уже приготувався до сну, але залишався в інвалідному візку.

— А Ви? - здивовано запитала я.

— Мені треба ще попрацювати. А тобі вже час спати. Завтра важкий день, - і кивнувши у бік ліжка, покинув кімнату.

Я хотіла всю ніч обмірковувати неприємне відкриття і подумати над тим, як повідомити графу, що я... обманювала його. Але непомітно заснула. Прокинувшись через деякий час, я виявила, що чоловік спить уже поряд зі мною.

Мені стало страшно від думки, що граф може розчаруватись у мені. За фактом, я мала стати просто спостерігачем. Спостерігач за його смертю. Такою була моя роль. Правда... тепер все вимальовувалося дещо інакше. Я засуджувала професора за брехню переді мною, але чудово розуміла, що... він просто шукав ліки. Також, як і лікар Марвей, просто більш гуманними та безболісними способами. Або йому просто пощастило, як сказав мені одного разу лікар.

Я обережно присунулася до чоловіка, закусивши губу, боячись розбудити його. Я стежила за його рівним подихом. Мені треба було зараз його тепло, впевненість, його кохання...

— Іди до мене, кохання моє, - почула я його зовсім не сонний голос. Чоловік підняв руку, запрошуючи мене до себе. Я затишно примостилася поруч із ним, поклавши голову йому на груди. Слухаючи його рівне дихання, я заспокоювалася. Новий день принесе відповіді. Новий день все висвітлить не в таких похмурих фарбах.

Чоловік обійняв мене, поклавши руку мені на талію і я міцно заснула.