Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Добре, перерва! – порушила вона мовчання.

– Ураа!! – заверещала я на радощах. – Так би й одразу!

– Ти маєш час до вечора, потім продовжимо, – суворо наказала вона.

– Без проблем, я встигну відпочити і поїсти, – говорила я вже ховаючись за дверима, тим часом Нілла сумно зітхала нарікаючи на мою непосидючість і вогняний темперамент.

У мене був час до вечора, щоправда скільки зараз я не знала, але головне встигнути поїсти, прийняти ванну і можна прогулятися, поспати я можу і під час медитації, точніше тренування. Влетівши в кімнату, адже я не йшла, а бігла цими численними коридорами, я загальмувала біля суміжних дверей, що ведуть до Ніка. Мені стало цікаво, а що на рахунок його тренувань і я постукала, чекаючи почути тишу, але не тут було, Нік відчинив двері.

– А ти що тут робиш? – випалила я не подумавши, на що зустріла його здивований погляд.

– Трохи не зрозумів..., а кого ти очікувала побачити постукавши в мої двері?

– Ну, тебе звичайно ж, але не зараз.

– Краще зачекаю на продовження пояснення, бо тепер я заплутався ще сильніше.

– Я думала ти ще на тренуванні, а постукала я з цікавості, а раптом тебе теж відпустили погуляти.

– Вже щось вимальовується логічне, – зрозумів він нарешті моє пояснення. – Я пройшов тренування, і тому мене ще вчора відпустили. А сьогодні ненадовго ходив до вчителя щоб закріпити пройдене, – пояснив він. Але тепер вже саме в мене не зовсім складалися пазли щодо того, що відбувається.

– Ти що вже освоїв техніку перетворення на дракона?

– Так, – тільки й відповів він так, ніби це і до цього було зрозуміло. А я стояла в німому ступорі, усвідомлюючи те, який я бездар, адже й близько не наблизилася до того, щоб стати драконом, не кажучи вже про закріплення того що вийшло. – Анко, з тобою все гаразд? – вивів мене Нік з моїх думок, а мені якось навіть соромно було йому зізнаватись що я все ще не дотягуюсь до його здібностей. Але щоб відволіктися я все ж таки вирішила не марнувати час і залучити його в свою перерву.

Дізнавшись у Ніка що зараз годинник показує обідній час, я зрозуміла що в принципі Нілла виділила мені його достатньо щоб я все встигла, але все ж щоб даремно його не втрачати я попросила Ніка організувати обід у кімнату, поки я ніжитимуся у ванній. Прихопивши свою уніформу щоб в неї переодягтись, я насолоджувалась купанням десь півгодини може більше, не знаю, але увійшовши в кімнату чистенькою та свіженькою, ще й пахучою ефірними оліями я була на сьомому небі від щастя, а коли побачила бенкет на столі щось зовсім забула про все.

– Я не знав що саме тобі взяти, тому вийшло, що набрав занадто багато їжі, – винувато він посміхнувся.

– Ніколас, я тебе обожнюю, – випалила я поцілувавши його в щоку на радощах, адже багато їжі, це саме те, що мені потрібно, а Нік після цього аж засяяв, і ми негайно приступили до трапези, бо він теж ще не встиг поїсти.

Незважаючи на безліч страв, в результаті нічого не залишилося і щоб не заснути, як і планувалось, запропонувала Ніку ознайомитися з містом драконів від чого він звичайно ж не відмовився, адже вже встиг зрозуміти, що одну мене краще не залишати. 

За межі палацу я зазвичай або випадала або відлітала, але зараз логічно було вийти на своїх двох. Пройшовши палацову площу, а потім і ворота ми вимощенною дорогою попрямували до міста. Мені було цікаво, а дракони взагалі нею користуються, ну можливо вони завжди літають, адже навіщо турбувати себе ходьбою на своїх двох. Але як не дивно, так, все ж таки ходять.

Хеліон відрізнявся від звичайних міст та сіл Ількора своїми масштабами. Будинки були вищими, дороги ширші, двері та вікна більші. Всі будівлі були зроблені з великого каменю, а дахи рясніли різними фарбами та візерунками, це ми помітили коли йшли до міста адже воно знаходиться нижче за рівень палацу. Швидше за все лише в місті драконів дахам надають таке велике значення, адже дракони літають на відміну від людей, напевно все це, як вхідні двері з номером будинку у звичайному місті. Скоріш за все, тут так і домовляються про походи в гості, щось на кшталт «я живу в будинку де дах прикрашають хвилі, це між зірковим дахом і короповим, летітимеш не пропустиш» ну якось так.

По вулицях гуляла різноманітність, інакше сказати не можу. Усвідомлення того, що часто-густо це все дракони, паморочило голову. Але поступово до цього звикаєш. Якщо в містечку біля підніжжя гір ми вирізнялися своєю зовнішністю серед людей, у яких немає жодної краплі магії, то тут на нас уваги абсолютно ніхто не звертав, адже ми були як усі. Ось пройшла дівчина із зеленим волоссям під ручку з хлопцем у якого очі були червоного кольору. На зустріч нам йде група хлопців чи дівчат, чи всі разом, я зрозуміти не можу тому що всі вони були у формі драконів. І дракони, як і ті з них, хто перебували у вигляді людей, всі абсолютно різноманітні, можливо вони теж поділяються на раси чи види, я цього не знала.

Всі вивіски на будівлях і магазинах були незрозумілою для мене мовою, ну точніше вона була схожа на зображення на моєму колишньому браслеті, але я все одно не розуміла. Я все ж таки примудрилась  привертати до себе увагу тим, що роззявивши рота крутила головою на всі боки щоб все уважно роздивитись через що кілька разів мало не врізалася в зустрічних драконів. Незважаючи на те, що все було більше і яскравіше, це все одно чимось нагадувало Альянс, у нас маги теж виділяються серед  натовпу, але все ж таки мене не залишало відчуття, що чогось тут не вистачає. Через півгодини прогулянок мене осяяло, що тут немає транспорту, ніякого, а справді, навіщо драконам коні чи карети, захотів кудись, розправив крила і полетів. І тут я збагнула... швидке переміщення Августія, яке він рідко використовує, адже може він просто обертається  драконом і летить куди йому треба.