Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Загалом, не до Золотих Туманів та мертвої води поки що. Спочатку все повернути б у своє русло. А на це, як стверджував Каран Велівера, знадобиться не один рік і не два. Але він же стверджував, що в результаті з цією справою імператор впорається. Тим більше, з такими помічниками, як випускники однієї таємної школи.

***

— Все так і було, рибним успіхом клянуся, — пристрасно доводив немолодий рибалка, не перестаючи м'яти в руках шапку.

Його юні помічники, чи онуки, чи наймані робітники мовчали і дружно дивилися на Ліїн відданими очима. А чому? А все тому, що коханий чоловік з Айдеком, Мартіном і цілим натовпом магів, привидів та воїнів вирушили до колишніх мертвих вод. Вони збиралися там з'ясувати, що відбувається і чи є ще дракони. Тому що божественний лис, що з'явився кілька днів тому, причому, прийшов він чомусь до Ромула, говорив занадто заплутано і явно переборщив з натяками.

Ось і довелося Ліїн самій приймати переляканих рибалок, які побачили якусь дивину і побажали нею поділитися з правителями Хребта Дракона.

— Так було. Ми сіть якраз тягли, обережно тягли, бо там каміння під водою багато. Мій дід ще казав, що раніше там скеля над морем стирчала, але хвилі її розтрощили і зруйнували. А коли вона остаточно впала, маги прибрали найнебезпечніші камені, небезпечні для кораблів, а не для сітей.

Ліїн велично кивнула, розмірковуючи, коли цей рибалка дійде до того, що ж там трапилося. У неї і без рибалок справ вистачало. Вчителі все ще нікуди не поділися і періодично були нею незадоволені. Он скарбник учора мало не лаявся, а вона ввечері так і не змогла знайти помилки.

Маги теж то за голову хапалися, то застигали в захваті. Тому що крихітки дару Рівана нікуди так і не поділися, навіть після його народження. Мабуть, примудрилися кудись вплестись і врости. І Ліїн фактично довелося вчитися наново. І насамперед треба було відчути різницю між своєю магією та тією, що дісталася від сина. І втішало її в цій ситуації тільки одне — Ріван був звичайним хлопчиком, дар якого спав і навряд прокинеться раніше семи років. Тож і випадково спалити півбудинку немовля не могло. Але за ним все одно доглядали, а то мало що? Он Фіалка писала, що її синочок ходити почав і тепер намагається то гулю набити, то до небезпечних сходів дійти. А дочечка Качечки так любить крутитися і перевертатися, що нянька тільки і встигає її ловити, коли вона намагається випасти з колиски або впасти з батьківського ліжка. Найбезпечніше місце для цієї дівчинки взагалі килим.

Загалом, зі спокійною дитиною Ліїну пощастило. Але це він поки що не ходить. А повзати не дуже любить.

— І ось тягнемо ми сітку, тягнемо, — занудно продовжував оповідання рибалка, а його помічники дружно кивали і навіть руками перебирали, ніби і зараз тягнули. — Тягнемо. А море довкола спокійне. Я навіть почав журитися, що амулету доведеться витратити… ну, ці хлопчаки, з далекого острова, роблять такі з гілочки. Вони згоряють швидко, але й коштують половину мідяка. І поки горять, половину шляху додому точно під вітрилом пройдеш, а далі можна вже і на веслах, якщо улов не дуже великий. Якщо великий, то можна вогонь на щоглі запалити, з берега видно вже і пару човнів на веслах до нас прийдуть, а потім до берега дотягнуть.

— Це все дуже цікаво, — сказала Ліїн, якій хотілося подивитися, що там робить Ріван, дізнатися, чи не прийшли новини від Юміла і спробувати знайти помилку в розрахунках, а не вислуховувати якихось рибалок. — Але не могли б ви одразу сказати, що там таке важливе трапилося? Ви витягли скриню з древнім золотом і не знаєте чи не небезпечне воно?

— Ні, — сказав рибалка і навіть замахав руками. — Золото хіба ж дивина? Навіть якщо там амулети, вони без заряду не небезпечні. Он мій прадід витягував, правда, не скриню, а глечик. Досі користуємося у погані роки.

Ліїн хмикнула, з натяком.

Рибалка зітхнув і нарешті перейшов до суті проблеми.

— Так ось, тягнемо ми сіті і раптом, прямо з повітря з'являється корабель. Дивний корабель, я таких ніколи не бачив. І вітрило в нього одне, просто величезне, на перекладині такій, що косо стоїть. А на вітрилі жовте сонце. Ми трохи сіті від несподіванки не втопили. А корабель сповільнився, тихо підійшов до нас і спустив човен. Теж дивний, надто гостроносий та пофарбований так, що здається зліпленим з меду. А коли човен до нас наблизився впритул, виявилися, що там люди, що дивно одягнені і дивно говорять. Ми спочатку їх зовсім не розуміли, а потім один помахав руками і стало зрозуміло, що вони лопочуть. Виявилося, вони заблукали в якомусь великому океані. Отак йшли на весілля до чийогось брата, а опинилися біля нас у незнайомих водах. І як вибратися, не розуміють, бо щось зникло і можливо воно…

Рибалка насупився, намагаючись згадати мудре слово, а один із помічників підказав:

— Імпульсне.

— Так, імпульсне. То з'являється, то зникає. А їм щось робити треба, у них вода закінчується, мали її поповнити на острові, який не знайшли. Ось вони і просяться у гості. Ми, значить, сказали, що в нас тут володарі сильні і магів багато, щоб вони не балували. Ось вони й надіслали нас попередити, щоб їх випадково не потопили. Ну і винагородили срібними монетками. Красивими, з пташками. Напевно, зроблю вушко та подарую доньці на весілля як мелайону. Ні в кого такого немає.

Ліїн кивнула, подякувала і відправила хоробрих рибалок, які зуміли провести переговори незрозуміло з ким, на кухню пообідати. А сама повільно встала і задумалася про те, до кого бігти насамперед.

Зате слова бога-лиса нарешті стали зрозумілими. Він також казав, що світи то зв'язуватимуться, то розв'язуватимуться.

І як поводитися з прибульцями вона зараз зовсім не розуміла.

І боялася, що вони небезпечні.

І водночас думала, яка від них може бути користь.

І, напевно, вперше у житті почувала себе справжньою володаркою, від якої багато чого залежить у майбутньому. Ось як поведеш себе, наскільки зумієш розібратися в прибульцях, так воно далі і буде. Адже можна влаштувати собі проблеми на порожньому місці. А можна укласти цілком собі вигідний договір.