Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— І досі працюєш? — спитала я і, простягнувши руку йому через плече, поставила перед ним вино. І нахмурилася. Аркуш, що лежав на столі перед Метью, був вкритий діаграмами, літерами «Х» та «О» і чимось схожим на сучасні наукові формули.

Я засумнівалася, що цей аркуш мав відношення до шпіонажу чи Конгрегації, якщо, звісно, Метью не займався шифруванням. — Що ти робиш?

— Та просто намагаюся дещо вирахувати, — відповів Метью, відсунувши аркуш геть.

— Щось генетичне? — Х та О нагадали мені про біологію та про горошини Грегора Менделя. Я підсунула аркуш до себе. На ньому були не лише Х та О. Я упізнала також ініціали членів родини Метью: ІК, ФК, МК та МВ. Решта стосувалися членів моєї родини: ДБ, РБ, СБ, СП. Імена людей Метью поєднав стрілочками, а від покоління до покоління тягнулися перехресні лінії.

— Та не зовсім, — сказав Метью, перериваючи моє роздивляння. То була класична «недовідповідь» у стилі Метью.

— Гадаю, що тобі для цього знадобиться обладнання. Унизу сторінки дві літери були обведені колом: Б та К — Бішоп та Клермон. То була наша дитина. Значить, розрахунки на аркуші мали до неї якийсь стосунок.

— Для того, щоб отримати однозначний висновок, — так, потрібне. — Метью взяв чашку з вином і пригубив її.

— І яка ж тоді твоя гіпотеза? — поцікавилася я. — Якщо це стосується дитини, то мені хотілося б знати.

Раптом Метью закляк, і ніздрі його розширилися. Він обережно поставив чашку на стіл, узяв мою руку, підніс її до губ і ніжно поцілував, начебто засвідчуючи своє кохання. Його очі враз почорніли.

— Ти бачилася з Габбардом, — сказав він обвинувальним тоном.

— Це не тому, що я навмисне прагнула зустрітися з ним, — відповіла я, намагаючись вивільнити руку. То була помилка.

— Ні, — каркнув Метью різким голосом, стискаючи пальці на моїй кисті. Тремтячи від гніву, він уривчасто зітхнув. — Габбард доторкнувся до твоєї кисті. Тільки до кисті. Знаєш, чому?

— Бо намагався привернути до себе увагу, — відповіла я.

— Ні. Він намагався заволодіти моєю увагою. Ось тут — твій пульс, — сказав Метью, провівши великим пальцем по вені. Я здригнулася. — У цьому місці кров так близько підходить до поверхні, що я можу її побачити й понюхати. Її тепло підсилює будь-який чужий запах, який сюди потрапить. — Його пальці браслетом огорнули моє зап’ястя. — А де була в той момент Франсуаза?

— На ринку Ліденхол. Зі мною були Джек та Енні. Неподалік з’явився якийсь жебрак… — Раптом я відчула короткий гострий біль. Коли я поглянула на кисть, то побачила, що вона поранена, а з дугоподібної низки неглибоких дірочок виступила кров. То був слід укусу.

— Ось як швидко Габбард міг надібрати твою кров і дізнатися про тебе все, — сказав Метью, міцно затискуючи ранки своїм великим пальцем.

— Але ж я навіть не помітила твого руху, — отетеріло мовила я.

Почорнілі очі Метью гнівно блиснули.

— Якби Габбард надумав тебе вкусити, то ти і його б кидка не помітила.

Може, Метью насправді не такий уже й неправий, що скрізь і всюди намагається огородити мене від небезпеки?

— Наступного разу не дозволяй йому наближатися до тебе. Второпала?

Я кивнула, і Метью почав повільну процедуру упокорення свого гніву. І, тільки повністю взявши себе в руки, він відповів на моє початкове запитання.

— Я намагаюся визначити можливість передачі моєї жаги крові нашій дитині, — сказав він із ноткою гіркоти у голосі. — Беньямін страждає на це захворювання. Маркус — ні. Я ненавиджу себе за те, що можу передати своє прокляття невинному дитинчаті.

— А ти знаєш, чому Маркус і твій брат Луї мали опірність, а ти з Луїзою та Беньяміном — ні? — спитала я, обережно уникаючи висловлювати припущення, що це могло стосуватися всіх його дітей. Метью скаже мені сам, коли (якщо) зможе.

Його плечі втратили гостроту й кутастість обрисів і злегка обм’якли.

— Луїза померла задовго до того, як з’явилася можливість здійснити відповідні аналізи. Я не маю достатньо даних, щоб робити якісь надійні й однозначні висновки.

— Але ж ти, напевне, маєш стосовно цього якусь теорію, — поцікавилася я, подумавши про діаграми, що їх склав мій чоловік.

— Я завжди вважав жагу крові чимось на кшталт інфекційного захворювання і припускав, що Маркус та Луї мали до неї опірність. Але коли Гуді Альсоп сказала нам, що тільки ткаля здатна завагітніти від вампіра, це наштовхнуло мене на думку: а, може, я не там шукаю відповідь на це запитання, де слід? Можливо, це щось не в Маркусі опирається хворобі, а щось у мені є сприйнятливим до неї, як, наприклад, ткаля є сприйнятливою до сперми вампіра, на відміну від всякої іншої теплокровної жінки.

— Ти хочеш сказати, що це — генетична схильність? — спитала я, намагаючись йти у напрямку його міркування.

— Можливо, це щось рецесивне, яке зрідка проявляється в популяції за винятком тих випадків, коли обоє батьків мають той ген. У мене не йшла з думки твоя приятелька Кетрін Стрітер та твоя характеристика її як «тричі благословенної», наче справжня сума її генетичних властивостей якимось чином виявилася більшою простої суми доданків.

Метью швидко занурився у тонкощі й нюанси своєї інтелектуальної загадки.

— А потім я почав замислюватися: а чи достатньо того факту, що ти є ткалею, щоб пояснити твою здатність завагітніти від вампіра? А що, як це лише комбінація рецесивних генетичних властивостей, причому не лише твоїх, а й моїх? — Коли він розпачливо провів пальцями крізь свою чуприну, я сприйняла це як ознаку того, що його жага крові минулася, і стиха полегшено зітхнула.

— Коли ми повернемося до твоєї лабораторії, то зможемо перевірити цю теорію, — сказала я і додала, стишуючи голос: — А коли Сара та Ем дізнаються, що невдовзі стануть тітками, то ти без проблем зможеш узяти у них зразки крові або умовити їх поняньчити дитину. Вони обидві вже давно і сильно страждають від тяжких проявів бабусиного синдрому і часто няньчили дітей сусідів, щоб вгамувати його.

Ця фраза викликала у Метью посмішку — нарешті.

— Бабусин синдром кажеш? Який грубий та жорстокий вислів, — сказав