Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон зітхнув із полегшенням і усміхнувся:

— Це було б чудово. Організуй, будь ласка. І дякую.

Меліра легенько нахилила голову, приймаючи його слова. Її очі на мить затрималися на ньому, перш ніж вона вже зібралася зникнути в тінях.

— Але… ще одне, — швидко додав Еріон, затримуючи її.

Вона повернулася до нього, піднявши брову, явно зацікавлена.

— Я хотів би поговорити з тобою. Але вже після того, як відпочину і проведу трохи часу зі своїми друзями.

Її усмішка стала ширшою, але все ще залишалася м’якою, майже загадковою.

— Як бажаєш, Еріоне. Коли будеш готовий, просто назви моє ім’я, і я прийду, — відповіла вона, а потім, не залишивши за собою жодного сліду, зникла в тінях, як і з’явилася.

Еріон провів її поглядом у те місце, де вона щойно стояла, і легкий аромат, який супроводжував її, все ще залишався у повітрі. Він усміхнувся сам до себе, а потім повернувся до каміну, очікуючи повернення Салема з рештою.

Через пів години кімната Еріона наповнилася шумом і сміхом. Райнар, Салем і Елрік зібралися разом, розсідаючись навколо каміну. Служниці тихо і майже непомітно принесли бажані напої — декілька пляшок вина і міцнішого алкоголю, а також просту закуску: сир, хліб і сушене м’ясо. Усе це вони залишили на невеликому столику, вклоняючись і швидко покидаючи приміщення.

Коли двері зачинилися, компанія нарешті змогла розслабитися. Усі сиділи, як то кажуть, без зайвих вух, насолоджуючись теплом каміну і затишною атмосферою. Райнар першим підняв келих, дивлячись на Еріона.

— Ну, тепер ти точно серед нас, друже, — сказав він із усмішкою. — Володар темряви, повелитель тіней, а тепер ще й постачальник випивки. Що ж, за твоє здоров’я, Еріоне.

Салем розсміявся, доповнюючи:

— І не забувай, Райнаре, що тепер ми його наближені. Думаю, це означає, що ми можемо вимагати особливих привілеїв.

— Точно, — підтримав Елрік, відкидаючись на спинку стільця. — Як щодо того, щоб ці тіні носили нас на плечах, як королів?

Еріон похитав головою, але сам не стримав посмішки.

— Ви обидва занадто багато випили ще до того, як почали пити, — пожартував він, піднімаючи келих. — Але якщо ви хочете, щоб тіні носили вас, переконайтеся, що вони не кинуть вас із найближчої скелі.

Салем відкинув голову назад і засміявся:

— О, я в цьому навіть не сумніваюся. Якщо і впадемо, то красиво.

Райнар, який сидів навпроти Еріона, подавив сміх, але його очі блищали від веселої гри слів.

— А може, й справді, Еріоне, тепер тобі варто обзавестися власним троном? Я б змайстрував його із цього стільця, але боюся, що темрява не оцінила б моїх дерев'яних виробів.

Еріон, намагаючись не сміятися, відповів:

— Давайте спочатку знайдемо кільце, а тоді вже думатимемо про трон. Хоча не впевнений, що він мені потрібен, особливо якщо ви будете поруч зі своїми жартами.

Елрік, який до цього лише спостерігав за розмовою, підняв келих і встав.

— Ну, якщо вже говорити серйозно, то я радий, що ми тут і зараз можемо відпочити. Після всього, що сталося, це справді було потрібно. За нас.

— За нас, — повторив Еріон, дивлячись на друзів. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася глибока вдячність. Він підняв келих і зробив ковток.

Час минав непомітно. Вони жартували, кепкували один з одного і згадували кумедні моменти своїх подорожей. Салем із перебільшенням розповідав, як він «героїчно» рятував Еріона в одному з боїв, на що Райнар додав, що тоді ж саме Салем злякався до смерті і ледь не впав у болото. Елрік уважно слухав і час від часу вставляв свої зауваження, але навіть його серйозність танула в цій теплій атмосфері.

У кімнаті панував затишок і тепло, а сміх лунав так голосно, що навіть стіни, здавалось, відгукувались на їхню радість. У цю мить вони могли відпочити від тягаря відповідальності і просто бути друзями.