Читати книгу - "Нічний цирк"

Поруч з’являється батько. Сяйво свічок вихоплює з темряви лише його силует, підсвічує зморшки на піджаку й комірець сорочки, мерехтить у глибині його темних очей.

— Тобі справді варто завести ще одного, — каже він, розглядаючи занепокоєного птаха. — Муніна. І матимеш повний набір[24].

— Я надаю перевагу думкам, а не спогадам, татку, — каже Селія.

У відповідь Гектор лише нерозбірливо гмикає.

Потім він зазирає доньці через плече, спостерігаючи, як вона гортає сторінки. Селія його ігнорує.

— Тут сам чорт ногу зламає, — зауважує батько.

— Якщо ти не володієш якоюсь мовою, це ще не означає, що в ній чорт ногу зламає, — озивається Селія, переписуючи рядок символів до записника.

— Палітурка, безлад і чари, — кепкує Гектор і переноситься на інший бік столу, звідки може краще все роздивитися. — Якраз у стилі Александра. Усе занадто складно й завуальовано.

— Але кожен може цим займатися, якщо ретельно вчитиметься. На противагу твоїм нотаціям про те, яка я особлива.

— Ти особлива. Ти — вища за все це, — чоловік махає прозорою рукою в бік книжкових стосів, — за ці інструменти й креслення. Ти можеш досягти значно більшого завдяки власним талантам. Навколо ще стільки невідомого.

— Але, Гораціо, на небі та в землі є значно більше дивного й такого, про що не знають знаючі суб’єкти,[25] — цитує Селія.

— Прошу, давай без Шекспіра.

— Мене переслідує тінь батька. Гадаю, це дозволяє мені скільки завгодно цитувати «Гамлета». Просперо, ти теж колись був прихильником Шекспіра.

— Ти занадто розумна, аби так поводитися. Я чекав від тебе значно більшого.

— Перепрошую, що не живу згідно з твоїми безглуздими очікуваннями, татку. Тобі більше немає кому набридати?

— У цьому стані я можу спілкуватися лише з кількома людьми. Александр, як завжди, нудний аж до смерті. Чандреш був цікавим співрозмовником, але цей хлопчисько стільки разів впливав на його пам’ять, що тепер розмови з Лефевром не надто відрізняються від бесід із самим собою. Хоча для різноманіття й це згодиться.

— Ти розмовляєш із Чандрешем? — дивується Селія.

— Час від часу, — відгукується Гектор, вивчаючи годинник у клітці.

— Ти розповів Чандрешеві, що Александр збирався тієї ночі до цирку. Це ти напоумив його піти туди.

— Я порадив йому дещо, коли він добряче набрався. Пияки дослухаються до порад. І радо заводять розмови з мерцями.

— Ти мав знати, що він не зможе нашкодити Александрову — каже донька. Аргументація не дуже слушна, як і логічні міркування її батька.

— Я думав, ніж у спині розважить старого. Хлопчисько й сам аж пищав, так хотів це утнути, тож ця ідея вже й так сиділа в Чандрешевій голові. Поруч із ним стільки років вирувала прихована лють, що вона аж просочилася до його підсвідомості. Мені залишалося тільки підштовхнути Чандреша в правильному напрямку.

— Ти казав, що існує правило невтручання, — сердиться Селія, кладучи на стіл ручку.

— Невтручання в роботу — твою чи твого суперника, — пояснює батько. — А в справи інших я можу втручатися скільки мені буде завгодно.

— Твоє втручання вбило Фрідріка!

— На світі є інші годинникарі, — каже Гектор. — Якщо тобі потрібні додаткові годинники, знайди собі нового.

Селія бере зі стосу том Шекспіра й тремтячими руками кидає в батька. «Як вам це сподобається»[26] безперешкодно пролітає крізь його груди, влучає в стіну намету й падає на підлогу. Ворон кряче, настовбурчивши пір’я.

Клітки з голубами й годинником починають тремтіти. Скло в рамці з фотографією вкривається тріщинами.

— Іди геть, татку, — крізь зуби сичить Селія, намагаючись тримати себе в руках.

— Ти не можеш просто так витурити мене, — заперечує Гектор.

Селія переводить погляд на свічки на столі, зосереджуючи увагу на танці одного з вогників.

— Ти гадаєш, що потоваришувала із цими людьми? — насміхається батько. — Гадаєш, що маєш для них якесь значення? Усі вони врешті-решт вріжуть дуба. А ти дозволяєш емоціям брати гору над своєю могутністю.

— Ти боягуз,