Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Офіцер підійшов до Вілана збоку й допоміг йому докульгати до стільця, куди вже поспішав на допомогу медик.

— Вілан Ван Ек? — запитав Радмейкер. Хлопець кивнув. — Той хлопчик, у пошуках якого ми розривали місто на шматки?

— Я втік, щойно це вдалося.

— Від Бреккера?

— Від Роллінза.

— Тебе полонив Пекка Роллінз?

— Так, — погодився Вілан. — Кілька тижнів тому.

— Припини брехати, — зашипів Ван Ек. — Скажи їм те, що сказав мені. Розкажи їм про равканців.

Вілан змучено підвів голову.

— Я скажу все, що ти захочеш, батьку. Лише не завдавай мені більше болю.

Натовп вражено задихнувся. Члени Торговельної Ради дивилися на Яна Ван Ека з відвертою огидою.

Матаясові довелося придушити фиркання.

— Ніна давала йому уроки? — прошепотів він.

— Можливо, у нього природжений талант, — озвався Каз.

— Бреккер — злочинець, — не вгавав Ван Ек. — За всім цим стоїть Бреккер! Ви всі бачили його в моєму домі тієї ночі. Він удерся до мого кабінету.

— Це правда! — палко підтримав його Карл Драйден.

— Звичайно, ми там були, — погодився Каз. — Ван Ек запросив нас туди, щоб укласти угоду щодо служби Кувея Юл-Бо. Він сказав, що ми зустрінемося з Торговельною Радою, а натомість на нас улаштував засідку Пекка Роллінз.

— Ви кажете, що він зневажив добросовісну домовленість? — перепитав один із радників. — Це видається малоймовірним.

— Але ми всі також бачили там Кувея Юл-Бо, — нагадав інший, — хоча тоді ми ще не знали, хто це.

— Я бачив плакат, який пропонував винагороду за шуанського хлопчика, під чий опис підходив Кувей, — додав Каз. — Хто склав його опис?

— Ну... — Крамар завагався, і Матаяс побачив, як підозра змагається з його небажанням повірити у звинувачення. Чоловік повернувся до Ван Ека, і, коли він заговорив, у його голосі мало не лунала надія: — Ви впевнені, що не знали, що описаний вами шуанський хлопчик був Кувей Юл-Бо?

Тепер Карл Драйден захитав головою швидше недовірливо, ніж заперечливо.

— А ще саме Ван Ек підштовхнув нас до приєднання до Рітвельдового фонду.

— Ви ж самі цього прагнули, — запротестував Ван Ек.

— Я хотів дізнатися, хто цей таємничий покупець, який придбав ферми юрди в Новозем’ї. А ви сказали... — Драйден змовк на півслові, очі його вирячилися, а щелепа відвисла. — Це були ви! Це ви — той таємничий покупець!

— Нарешті, — пробурмотів Каз.

— Не може бути, щоб ви повірили, наче я намагався обдурити своїх власних друзів і сусідів, — став благати крамар. — І я теж заслав свої власні гроші в той фонд! Я втратив стільки ж, скільки ви всі.

— Ні, якщо домовилися із шуанцями, — заперечив Драйден.

Радмейкер знову гупнув своїм молотком.

— Яне Ван Еку, ви щонайменше розбазарили ресурси цього міста, висунувши безпідставні звинувачення. У найгіршому випадку ви зловживали своєю посадою радника, намагаючись ввести в оману своїх друзів, і знехтували чесністю цього аукціону. — Він похитав головою. — Аукціон було скомпрометовано. Ми не можемо провадити його далі, поки не дізнаємося, чи хтось із членів Торговельною Ради свідомо не спрямував кошти до рук одного з покупців.

Щуанський посол заверещав. Радмейкер гупнув молотком.

А потім почалося усе водночас. Три фієрданських дрюскелле кинулися до сцени, а міська варта погналася навздогін, щоб заступити їм шлях. Шуанські солдати попхалися вперед. Плинороби здійняли руки, і тоді над усім, наче скорботні голосіння плакальниці, заволала чумна сирена.

У церкві запала тиша. Люди змовкли, підвівши руки, вуха нашорошилися на звук — звук, якого вони не чули понад сім років. Навіть арештанти в Пекельних Воротах розповідали історії про Чуму королівської придворної дами — найстрашнішу хвилю епідемії, що вдарила по Кеттердаму, про карантини, лікарські човни, купи мертвих, що росли на вулицях швидше, ніж тілозбирачам удавалося згромаджувати їх і спалювати.

— Що це? — запитав Кувей.

Кутик Казового рота вигнувся.

— Це, Кувею, звук, із яким наближається смерть.

Уже за мить люди посунули до подвійних церковних дверей і сирену неможливо було розчути через лемент. Ніхто й не помітив, коли пролунав перший постріл.

34. Ніна

Під час першої зупинки в Західній Клепці Ніну ніхто не помітив, тому, перетнувши Східну Клепку, вона щосили намагалася вчинити так, аби під час другої зупинки її пересування в натовпі теж нікого не зацікавили. Через блокади юрба була не надто щільною, але люди не збиралися відмовлятися від задоволень. Ніна вже навідалася до грального палацу, всього за кілька кварталів на південь від цього, і тепер її робота добігала кінця. Каз ретельно обирав розважальні заклади. Це буде її четвертий і останній пункт призначення.

Посміхаючись і радіючи разом з іншими гравцями, Ніна намацала скляний контейнер у мішечку та зосередилася на чорних клітинах усередині. Вона відчувала глибокий холод, який вони випромінювали, повнилася відчуттям чогось більшого, чогось іншого, того, що розмовляло з її внутрішньою силою. Дівчина лише на мить завагалася, занадто яскраво пригадавши прохолоду моргу та сморід смерті. Згадала, як стояла над тілом мертвого чоловіка й зосереджувалася на знебарвленій шкірі довкола його рота.

Так само, як колись, користуючись своєю силою, щоб зцілювати чи розривати шкіру або навіть змушувати чиїсь щічки рум’янитися, Ніна зосередилася на клітинах, що вже розкладалися, і спрямувала тонкий шар некротичної плоті до щільного скляного контейнера. Цю посудину вона запхала до чорного оксамитового мішечка й тепер, стоячи серед цього галасливого натовпу та спостерігаючи за веселими барвами розкрученого колеса, Ніна відчувала його вагу. Мішечок звисав із її зап’ястя на срібній шворці.

Ніна нахилилася, щоб зробити ставку. Однією рукою поклала фішки на стіл, другою відімкнула скляний контейнер.

— Побажайте мені успіху! — звернулася дівчина до круп’є біля колеса, торкаючись розгорнутим мішечком його руки, розсипаючи мертві клітини на його пальці та дозволяючи їм розмножитися на здоровій шкірі.

Коли він потягнувся