Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Поки я судомно обробляла новину в моєму мозку, час промайнув непомітно. Настала моя черга йти на завдання. Мені зав'язали очі й хвилин десять везли кудись за місто в знімальному фургоні. Коли ми приїхали на місце, пов'язку зняли, і я зрозуміла, що знаходжуся в лісопосадці. Глушина непрохідна. Ведуча пояснила суть завдання.

– Таке масштабне випробування ми влаштовуємо вперше за всю історію проєкту! Перед вами лісовий масив площею у сто гектарів. У вас є десять хвилин, щоб знайти людину в цьому лісі. Тут фотографія цієї людини, – сказала Емма і простягла мені білий конверт. – Пам'ятайте, що це майже фінал, Славо! Ви готові?

Я кивнула. Емма запустила секундомір. Час пішов. Я розклала карти на невеликій хустці, простеленій на землі. Те, що я побачила, повністю повторювало орієнтири у записці. Зруйнований будинок, дівчинка… Туз жезлів чітко вказував напрямок уперед.

Ми шукаємо дитину – дівчинку. Вона знаходиться у напівзруйнованій будівлі. Мене вестиме Туз. Він буде вказувати напрямок, – звично  прокоментувала я свої дії Еммі, яка те й робила, що постійно збивала мене своїми питаннями. Я проходила з десяток кроків, зупинялася і знову розкладала карти півколом навколо себе. Положення Туза жезлів вказувало потрібний напрямок, як стрілка компаса. Все збіглося. Сто кроків уперед, потім двісті кроків уліво. І ось уже видніється напівзруйнований сарай.

Вже за хвилину мене зустрічала симпатична малеча з бешкетними синіми очима і яскраво-рудим волоссям. Знімальна група та запрошені глядачі – шанувальники шоу – зааплодували мені, а дівчинка підбігла та обійняла. Я присіла навпочіпки й пригорнула крихітку до себе ...

Залишалося ще одне випробування. Але перед ним треба було поговорити з Альбіною. Коли нас привезли на знімальний майданчик, я кулею помчала до її кабінету. Добре, що я чудово пам'ятала всі ці заплутані коридори та сходи.

Пройшовши пост секретарки, зайнятої розв'язанням якихось питань телефоном, я заскочила в потрібний кабінет. Альбіна була одна і явно не очікувала мене побачити. 

– Славо, що ти тут робиш? Хіба у тебе не зйомка?

Нам потрібно поговорити. Терміново.

Добре-добре. Сідай, – солодко посміхаючись, відповіла вона, вказавши на найближчий до мене стілець. – Чесно кажучи, не думала, що ти так далеко зайдеш, Славо. Я чула відгуки про тебе, але й гадки не мала, що в тебе і справді відкрився такий приголомшливий дар! Чому ти раніше не опинилася на «Війні магів»? Перші серії вже вийшли в ефір та попередні рейтинги просто зашкалюють!

Рада, що ти задоволена рейтингом. А як ти думаєш, наскільки рейтинг шоу постраждає, якщо одного з учасників викриють у шахрайстві та змові з командою реаліті?

Альбіна погасила усмішку і подивилася на мене поглядом хижачки.

– Про що ти кажеш, Славо?

Про це.

Я простягла їй зім'ятий листок з орієнтирами, який випав із піджака Влада. Альбіна неохоче взяла папірець, прочитала вміст, почухала чоло і включила дурепу.

І що це? – Зобразила вона здивування на обличчі.

– Це те, за допомогою чого Владислав Чорний пройшов останнє випробування. Випало з його піджака.

Альбіна примружилася, трохи помовчала, склавши кінчики пальців у піраміду і розсміялася.

– Хах, Славо! Це цілковита нісенітниця! Ця писулька нічого не доводить. Чи мало хто це міг написати? Може це ти? Ха! Ти ж розумієш, що це нічого не доводить, – повторила вона.

– Знаю. Але пресі іноді достатньо лише приводу для скандалу. Про докази ніхто й не запитає... Чи тобі не знати? Я підніму такий хайп, що рейтинг довіри глядача тріщатиме, як березневий лід, Альбіно. Чи сподобається це генеральному, га? Ти зовсім недавно в кріслі головного режисера.

 Що ти хочеш, – прошипіла Альбіна, буравивши мене очима крізь лінзи окулярів.

Лише правди. Чого ще? Нехай Влад піде.

Це неможливо! Ти здуріла?м Альбіна нервово зняла окуляри та від'їхала від столу у своєму кріслі, відштовхнувшись ногою від підлоги. Вона нервово трясла головою і жестикулювала. – Та це буде безглуздо! Він успішно проходив усі завдання! Як він може піти? Послухай, Славо... Я можу тобі забезпечити перемогу, хочеш? Але прибрати Влада… Це неможливо…

– Добре, тоді я пішла писати пресреліз… – спокійно заявила я, встаючи зі стільця.

Почекай! - одразу гаркнула Альбіна, зрозумівши, що я більш ніж серйозна, і почала комусь дзвонити. – Таню, орієнтир ще не передавали? Відбій. Я сказала, відбій! Ти мене чуєш? ТАК! – прогорлала вона в трубку.

Влад не отримає підказки для фінального випробування. Якщо провалить, значить піде. Згода? – сказала вона мені.

, – кивнула я. – Але якщо він потрапить у фінал, я знищу не лише його кар'єру, а й твою. "Війна магів" опиниться в епіцентрі грандіозного скандалу. Обіцяю тобі.

З цими словами я, голосно цокаючи підборами, вийшла з кабінету головного режисера, проводжена злісним поглядом Альбіни, яка сьогодні з тріском програла.

Я примчала на знімальний майданчик, коли випробування вже ось-ось мало розпочатися. Аделаїда стояла обличчям до вікна і бурмотіла собі під носа якісь заклинання. Міша медитував, а Влад нервово ходив по кімнаті та поглядав на годинник. Він виглядав заклопотаним і дуже хвилювався, хоча зазвичай був спокійний, як удав.

«Подивимось, як ти впораєшся без підказок, Владику», - подумала я, бачачи, як він собі місця не знаходить.

Де ти була? Тебе вже шукати зібралися? – запитав мене пошепки Мишко, забувши про медитацію.

Та так... Пудрила носика... Все гаразд, Мішо. ТЕПЕР все гаразд, – сказала я, ляскаючи його по плечу.