Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Пірати трохи пошуміли, поки Юміл збирав мапи, задумливо помовчали, коли він сказав, що якщо мапи правдиві, то купить їх, а потім вирішили його проводити, мабуть, щоб не заблукав. Ну, або щоб його, разом із супроводом, хтось ненароком не образив.

Ішли вздовж узбережжя досить довго, усім натовпом. Налякавши спочатку дівчину з в'язанкою гілок — вона припустила так, ніби побачила найнатуральніших демонів. А потім ще й нетверезого мужика — він вважав за краще кинутися у воду і спробувати пливти.

— Ну, от, — похмуро сказав капітан Бахлаш. — Тепер підуть чутки, що ми збираємо військо і готуємось повалити імператора.

— Або що нас спіймали і покарали, — додав суворого вигляду моряк.

— Швидше скажуть, що ми морські привиди і мало не зжерли спочатку дівчину… — почав високий молодик.

— Дюжину дівчат, — непохитно сказав один із здорованів.

— Так, дюжину, — погодився молодий. — А потім півдня гналися за героїчним пияком, проклинаючи весь рід чоловічий.

Пірати життєрадісно заіржали, мабуть бути кровожерними морськими привидами їм сподобалося.

А печера справді була на місці. І навіть відкопати її виявилося зовсім не складно — двоє магів землі впоралися з цим за якихось п'ятнадцять хвилин, під захопленими поглядами піратів.

А потім з'ясувалося, що контрабанду в ній справді ховали і знайденим пляшкам з вином пірати раділи не менше, ніж якби там знайшлися скрині із золотими монетами.

— Схоже, вони нас використали, — задумливо сказав один із магів землі, а Юміл хмикнув і пішов вимагати свою частку від скарбу, бурмочучи на ходу, що якщо цю печеру потім знову присипати, краще місця не знайти.

І щастя піратів, котрі діловито тягали ящики з пляшками, що вони цього бурмотіння не почули. А то напевно подумали б щось сильно не те.