Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

— Ось ти де, нарешті я тебе знайшов. — сказав Малік, підходячи до дівчини.

— Що вже сталося? Чому ти так поспішав? — спокійно запитала Амайя.

— Я нарешті знайшов її. — посміхнувся хлопець.

— Що? Знайшов? Так, почекай... — вона схопила його за руку, та провела до столика, і коли вони зручно сіли один навпроти одного, вона продовжила: — А тепер говори, що це за рослина?

— Рослину називають Небесна Зоря, вона має широке листя, та одну квітку з гострими пелюстками жовтого кольору, але цінною в ній є саме товсте стебло, що в горизонтальному розрізі має форму зірки. В середині цього стебла є м'якоть, саме вона нам і потрібна. Вона чинить просто дивовижну регенеративну дію.

— На стільки сильним буде ефект?

— Ну якщо звичайне поранення самостійно буде загоюватися десять — чотирнадцять днів, то із застосуванням мʼякоті Небесної Зорі, на це піде близько пʼяти — семи днів. — пояснив Малік.

— О, це гарні новини... Проте, це все ще довго, нам потрібен швидкий результат, якщо ми хочемо з допомогою такого зілля обійтися без священників, та магії зцілення. — Амайя задумалася на хвилину, а потім додала: — Ось, що ми зробимо, після занять підемо до лабораторії, спробуємо зварити зілля.

— Як скажеш, думаю потрібно додати щось з антисептичним та протизапальним ефектом, це має ще трохи прискорити загоєння рани.

— До речі, а де росте Небесна Зоря? Буде не зручно, якщо вона росте десь на території Магічної вежі, чи гірше — Святого Храму.... — бубоніла собі під ніс Амайя.

— Вона широко розповсюджена напівденній частині території герцогства Філс...

— Що? Ти серйозно?

— Ага.

— Оу, то нам пощастило.

Доки всі були зайняті власними справами, вони й не помітили, як Ліліан швидко почала отримувати прихильність студентів Академії. Вона була доброю та милою з усіма, завжди посміхалася, завжди допомагала молодшим студентам. Іноді, коли вона бачила Олівію в людних коридорах, вона просто відступала в бік, та опускала голову, робила це так, наче була в чомусь винна, наче ховалася від Олівії, як від справжньої злодійки. Всі це бачили, і звісно, почали обговорювати за кожним куточком. Всі думали, що Олівія просто зла та підступна дівчина, що занадто пишається своїм статусом спадкоємиці, та не приймає добру леді Ліліан. А вони ж сестри, і мають допомагати одна одній, та Олівія не хоче навіть розмовляти з леді Ліліан, а якщо й розмовляє, то тільки для того, щоб сказати щось грубе, та образливе своїй сестрі. А її друзі такі ж самі як і вона, постійно її підтримують в подібних злодіяннях. Бідолашній леді Ліліан залишається тільки не потрапляти Олівії та її компанії на очі, щоб в черговий раз не бути приниженою, та ображеною.