Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Я вважаю за можливе винайти швидший метод отримання такого самого результату, — сказала Мері, знову привертаючи до себе мою увагу. Вона витягнула письмове перо зі скуйовдженого волосся, залишивши за вухом розмазану чорну смугу. — Як ти гадаєш, що трапилося б, якби ми помістили сюди срібло перед тим, як розчинити його в аква фортіс?

Ми приємно провели цілий день, обговорюючи нові способи виготовлення дерева Діани, але час, як і завжди, сплив непомітно й швидко.

— Ми побачимося в четвер? — спитала Мері.

— Боюся, в четвер я буду зайнята іншими справами, — сказала я. Річ у тому, що того дня мене чекали у Гуді Альсоп перед заходом сонця.

Обличчя Мері осунулося.

— Значить, тоді в п’ятницю?

— Тоді в п’ятницю, — погодилася я.

— Діано, — якось невпевнено сказала Мері. — Як ти себе почуваєш?

— Нормально, — здивувалася я. — А що, я маю хворобливий вигляд?

— Ти бліда й втомлена, — сказала Мері. — Як і більшість матерів, я маю схильність до… Ой! — Мері різко замовкла, почервоніла, як буряк, і поглянула на мій живіт. А потім швидко глянула мені у вічі. — Ти вагітна.

— Я матиму до тебе багато запитань наступного тижня, — сказала я, беручи Мері за руку і легенько стискаючи її.

— І давно ти вагітна? — поцікавилася вона.

— Не дуже, — відповіла я навмисне розпливчато.

— Але ж дитина не може бути від Метью. Вер неспроможний запліднити жінку, — сказала вона, здивовано піднімаючи руку до щоки. — Значить, Метью вітає майбутню появу дитини, навіть якщо вона не від нього?

Хоча Метью й попередив мене, що всі вважатимуть, що дитина від іншого чоловіка, ми з ним не поговорили про те, як саме слід відповідати. І мені довелося імпровізувати.

— Він вважає, що дитя — плоть від його плоті, — твердо відповіла я. Та моя відповідь, здавалося, лише посилила тривогу Мері.

— Тобі пощастило — Метью такий безкорисливий, коли йдеться про захист тих, хто опиняється в скруті. А ти, ти любитимеш дитину, хоча тобою заволоділи проти твоєї волі?

Мері вважала, що мене зґвалтували і що Метью одружився зі мною лише для того, щоб оберегти від ганебного тавра вагітної, але самотньої жінки.

— Дитя — воно невинне. Я не можу відмовити йому в своїй любові. — Я обережно намагалася ані розвіювати, ані підтверджувати підозри Мері. На щастя, вона вдовольнилася моєю відповіддю і з характерною для неї стриманістю не стала розпитувати мене далі.

— Ти не помилишся, якщо припустиш, — продовжила я, — що ми з Метью бажаємо тримати цю новину в таємниці якомога довше.

— Ясна річ, — погодилася Мері. — Я накажу Джоан приготувати для тебе спеціальний солодкий крем, який зміцнює й покращує кров і водночас заспокоює шлунок, якщо цей крем вживати перед сном. Він мені добре прислужився під час моєї останньої вагітності і, здається, сприяв послабленню вранішньої нудоти.

— Поки що, слава Богу, я таких симптомів не маю, — сказала я, натягуючи рукавички. — Хоча Метью запевняє, що вони можуть невдовзі з’явитися.

— Гм-м-м, — задумливо мугикнула Мері, і її обличчя вкрила тінь. Я нахмурилася: що її занепокоїло цього разу? Вона побачила мій вираз і широко посміхнулася.

— Намагайся не перевтомлюватися. Коли ти прийдеш до мене у п’ятницю, то не стій так довго, а краще сядь на стілець, поки ми будемо працювати. — Мері з усіх боків пильно обдивилася мою накидку. — І уникай протягів. Нехай Франсуаза зробить тобі припарки, якщо у тебе почнуть пухнути ноги. Я пришлю тобі рецепт припарок разом із рецептом крему. А зараз мій човняр відвезе тебе до Вотер-Лейн.

— Та туди ж всього-на-всього п’ять хвилин ходу! — заперечила я, сміючись. Насамкінець Мері дозволила мені піти від неї пішки, але тільки після того, як я пообіцяла їй, що уникатиму не лише протягів, а й холодної води та сильного шуму.

Тої ночі мені наснилося, що я сплю під віттям дерева, що росло з мого лона. Його гілки застували від мене місячне сяйво, а високо вгорі нічним небом мчав дракон. Коли він долетів до місяця, він обкрутив його своїм хвостом, і срібна куля місяця враз почервоніла.

Я прокинулася в порожньому ліжку з просяклими кров’ю простирадлами.

— Франсуазо! — скрикнула я, раптом відчувши різкі й сильні корчі.

Натомість до мене прибіг Метью. Коли він опинився поруч, спустошений вираз його обличчя підтвердив мої найгірші припущення.

23

-Усі ми втрачали дітей, Діано, — з сумом у голосі сказала Гуді Альсоп. — І майже всім жінкам знайомий цей біль.

— Майже всім? — спитала я, окинувши поглядом вітальню, де зібралися відьми з громади Гарлікгайт.

І враз посипалися історії про дітей, втрачених при народженні та померлих у віці шести місяців або шести років. А серед моїх знайомих не було жодної жінки, у якої трапився б викидень, принаймні я про це не знала. Але як я могла не знати про це, якби якась із моїх подруг пережила б таку втрату?

— Ти ще молода й дужа, — сказала Сюзанна. — І немає підстав сумніватися, що ти зможеш зачати ще одне дитя.

Так, жодної підстави, окрім тої, що тепер мій чоловік не доторкнеться до мене доти, поки ми не повернемося в той час, де існує контроль народжуваності та монітори для спостереження за станом плоду.

— Можливо, — сказала я, невимушено знизавши плечима.

— А де пан Ройдон? — тихо спитала Гуді Альсоп. Її двійник-привид ураз заметушився й поплив кімнатою, наче збирався знайти Метью десь на підвіконні чи на шафі.

— Кудись подався у своїх справах, — відповіла я, щільніше кутаючись у позичену шаль. То була шаль Сюзанни і, як і її власниця, вона пахла паленим цукром та ромашками.

— Я чула, що минулого вечора їх бачили разом із Крістофером Марлоу в холі Середнього Темплу. Напевне, дивилися там виставу, — сказала Кетрін, передаючи Гуді Альсоп коробочку з зацукрованими фруктами.

— Навіть звичайні люди можуть страшенно сумувати за втраченим дитям. Тому