Читати книгу - "Дотик"

Так звані «практичні заняття» були спрямовані на те, щоб студенти оволодівали необхідними навичками безпосередньо на виробництві. Підручниками та теорією не можна було обмежуватися; принцип професора Воррена полягав у тому, що інженер мусив так само гарно вміти зварювати, бронзувати і обробляти метал, як і будь-який фаховий робітник. А гірничий інженер мусив, на додачу, вміти працювати в забої, виконуючи вибухові та бурові роботи з будь-якою сировиною — чи то вугіллям, чи то золотом, чи то міддю та з будь-якою іншою речовиною, що видобувалася шахтним способом. Програмою першого курсу передбачалися практичні заняття не в шахтах, а в цехах і майстернях фабрик та ливарних підприємств.

У випадку з Нелл власників промислових підприємств треба було заздалегідь повідомляти про її стать і отримувати від них дозвіл на її присутність. То було неважко на підприємствах, які мали — або сподівалися отримати — замовлення від «Апокаліпсис Ентерпрайз», але в інших випадках це виявилося неможливим. Але це не засмутило Нелл і не завадило її навчанню; справжні проблеми почалися тоді, коли наприкінці першого курсу їй украй треба було провести певний час на практиці в цеху однієї фабрики у Південно-Західному Сіднеї, де почали виробляти нові бурові установки для шахт. Конструкція цих установок мала здатність забезпечити справжню революцію в бурінні твердих порід у забоях. Завдяки тому що «Апокаліпсис» був великим замовником, Нелл отримала дозвіл, але профспілка слюсарів, яка керувала на тому підприємстві закритим цехом, відмовилася пускати до себе жінку, не кажучи вже про те, щоб надати їй дозвіл попрактикуватися на металообробних станках та іншій машинерії.

Таку проблему Александр Кінрос розв’язати не міг; і Нелл взялася за це сама. Спочатку вона спробувала добитися зустрічі з цеховим старостою, який служив передаточною ланкою між фабричними слюсарями та керівництвом профспілки. Зустріч вийшла бурхливою і зовсім не такою, як її уявляв собі цеховий староста, який думав, що нагримає на сучу дочку капіталіста і та втече від нього, вся в сльозах та соплях. Він був упертим фанатичним шотландцем із Ґлазґо, який вважав Александра Кінроса зрадником свого класу, тому він урочисто поклявся Нелл, що скоріше помре, але не допустить присутності будь-якої жінки у своєму цеху. Але замість сліз він отримав запитання, на які не зміг відповісти. Впавши у відчай, він вилаяв Нелл, але та за словом у кишеню не полізла і вилаяла його.

— Вона — гірша за жінку, — сказав староста своїм приятелям після того, як Нелл пішла. — Вона — чоловік у жіночій одежі.

«Що ж робити тепер? Куди йти? — питала себе Нелл, твердо вирішивши перемогти, хай там що. — Старий козел! Цехові старости мають лиху славу через те, що на цю посаду потрапляють або найлінивіші, або найневміліші робітники, які намагаються зробити кар’єру функціонерами профспілки. Профспілка захищає їх і звільняє від тяжкої праці. Анґусе Робертсон, тобі однаково доведеться здатися, хоч як би ти не впирався!»

Погортавши лейбористські журнали на кшталт «Воркера», Нелл второпала, що їй треба робити тепер, — запевнити собі підтримку місцевого парламентського депутата-лейбориста, знаного республіканця та відданого соціаліста. Звали його Бід Тальгарт.

Бід Тальгарт! Та вона ж його знала! Ну, не те, що знала, а одного разу сиділа разом із ним за обідом у Кінросі. Тому Нелл вирушила до його парламентського офісу на Макквері-стрит, але в аудієнції їй відмовили, бо вона не була місцевою мешканкою і не мала відношення до лейбористського руху. Його секретар, який працював також і на декількох інших рядових членів парламенту, зневажливо пирхнув і порадив їй забиратися геть та народжувати дітей, як і належить нормальній жінці.

З довідки у парламентській бібліотеці вона дізналася, що Бід Тальгарт, колишній шахтар-вугляр, сімейний статус — неодружений, дата народження — 12 травня 1865 року, мешкав у Арнкліфі. То було слабо заселене робітниче передмістя неподалік затоки Ботані Бей, яке знаходилося майже поруч із фабрикою бурового устаткування. Якщо їй не вдалося зустрітися з ним в офісі, то вона застукає його в домашньому лігві. Яке виявилося маленьким будиночком з пісковця, спорудженим іще в перші роки колонізації Австралії. Стояв цей будиночок на необроблюваній ділянці землі площею приблизно один акр.

Коли Нелл піднялася до облізлих зелених дверей і постукала, ніхто не відповів. Постукавши іще кілька разів і прочекавши хвилин з десять, вона обійшла будинок з протилежного боку і уважно придивилася до брудних та неохайних штор у немитих вікнах, помітила переповнений сміттєвий бак біля задніх дверей — і наморщила носа від смороду, що долітав з нужника наприкінці запущеного двору.

Стояти без діла Нелл не любила, але їй треба було дочекатися, поки Бід Тальгарт не повернеться додому, тож вона почала рвати бур’яни довкола будинку. «Важко ж вирощувати квіти та овочі на такій неродючій піщаній землі», — подумала Нелл, складаючи бур’яни в одну купу, яка невдовзі перетворилася на маленький пагорбок.

Уже починало сутеніти, коли через похилу хвіртку в частоколі, що відділяв занехаяну дорогу від двору, увійшов Бід Тальгарт. Перше, що він відчув, був запах висмикнутих рослин, а друге, що він помітив, була їх купа. Але хто був той садівник, який виконав цю невдячну роботу?

Він застав її за будинком — високу худорляву дівчину в сірому бавовняному платті, яке доходило майже до щиколоток, не підкреслювало фігуру, мало високе горло. Рукави плаття були закочені поверх гострих кістлявих ліктів. Він не упізнав її, навіть коли вона випрямилася і уставилася просто на нього.

— Жити в такому місці — ганебно, — мовила вона, витираючи брудні руки об спідницю. — Неважко помітити, що ви — холостяк, який замість повноцінної їжі харчується чим прийдеться, сидячи на ящику з-під апельсинів. Але якщо вам бракує грошей, то ви можете вирощувати овочі, додаючи до ґрунту трохи коров’ячих кізяків, і ця фізична вправа піде вам на користь. У вас почало відростати пивне черевце, містере Тальгарт.

Оскільки він про це знав і усе більше черевце і справді чимало його гнітило, то її зауваження просто ошелешило його. Але він нарешті впізнав її голос — різкий та владний — і витріщився на Нелл з іще більшим отетерінням.

— Нелл Кінрос! — вигукнув він. — Заради Бога, що ви тут робите?

— Бур’яни рву, — відповіла