Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Етюди про звичаї 📚 - Українською

Читати книгу - "Етюди про звичаї"

245
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Етюди про звичаї" автора Оноре де Бальзак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 126 127 128 ... 159
Перейти на сторінку:
йому було б краще. Ну, ходімо, я тобі все покажу, і не відходь від нього, поки я не повернусь.

Обидва юнаки увійшли в кімнату, де лежав старий. Ежен злякався, побачивши, як змінилося його перекривлене стражданням, бліде й змарніле обличчя.

— Ну що, татусю? — спитав він, схиляючись над злиденним ліжком.

Горіо звів на Ежена каламутні очі, уважно подивився на нього, але не впізнав. Студент не витримав цього видовища, й очі його взялися слізьми.

— Б'яншоне, чи не треба позапинати вікна?

— Ні, зовнішнє середовище на нього вже не впливає. Було б дуже добре, якби він відчував холод або тепло. Та все одно доведеться затопити, щоб приготувати відвари. Я тобі пришлю трохи дров, топитимеш ними, доки роздобудемо ще. Вчора й сьогодні вночі я спалив твої дрова і весь торф цього бідолахи. Було так вогко, що аж капало зі стін, насилу просушив кімнату. Крістоф позамітав, бо тут було як у стайні. Я покурив ялівцем — надто вже смерділо.

— Боже мій! — скрикнув Растіньяк. — А його дочки…

— Слухай, якщо він попросить пити, даси йому оцього, — сказав медик, показуючи на великий білий глечик. — Коли почне стогнати, а живіт буде твердий і гарячий, тоді хай Крістоф поможе поставити йому… ти знаєш що. Якщо він хвилюватиметься, багато говоритиме, навіть буде трохи марити, — це нічого, це навіть добра прикмета. Але все-таки нехай Крістоф піде в лікарню Кошена. Наш лікар — мій товариш — або я сам прийдемо й зробимо йому припікання. Сьогодні вранці, поки ти спав, ми зібрали великий консиліум, був учень Галля, головний лікар з Отель-Дьє і наш. Вони помітили цікаві симптоми, і ми стежимо за перебігом хвороби, щоб з'ясувати кілька важливих наукових питань. Один із цих лікарів запевняє, що коли тиск серозної рідини в одному органі вищий, ніж в інших, то це може викликати своєрідні явища. Коли він говоритиме, добре прислухайся, що то за мова буде, — спогади, думки про життя, про щось матеріальне чи духовне, а може, він робитиме підрахунки. Одне слово, постарайся зробити нам докладний звіт. Можливо, що стався крововилив у мозок, тоді він умре в такому самому стані отупіння, який у нього зараз. Перебіг подібних хвороб має багато незвичайного. Коли удар трапляється отут, — Б'яншон показав на потилицю хворого, — то бувають дивні явища: робота мозку частково відновлюється і смерть настає повільніше. Серозна рідина може відлинути від мозку й піти шляхами, які можна встановити тільки при розтині. В лікарні для невиліковно хворих є один божевільний старий, у якого крововилив стався вздовж хребта. Він страшенно мучиться, але живе.

— Ну, як вони веселилися? — спитав батько Горіо, впізнавши Ежена.

— О, він тільки про своїх дочок і думає, — мовив Б'яншон. — Він мені разів сто казав уночі: «Вони танцюють. Вона в новій сукні!» Називав їхні імена. Він довів мене до сліз. Хай йому чорт! «Дельфіна! Моя Дельфіна! Назі!» Слово честі, було від чого розревітися.

— Дельфіна, — мовив старий, — вона тут, правда ж? Я знав! — І його очі стали гарячково оглядати стіни й двері.

— Я піду скажу Сільвії, щоб готувала гірчичники, — крикнув Б'яншон, — момент сприятливий.

Растіньяк сів у ногах хворого, не зводячи очей з цього старечого обличчя, на яке страшно й боляче було дивитись.

«Пані де Босеан зникла, цей умирає, — подумав він. — Прекрасні душі не можуть довго лишатися в цьому світі. Та й справді, як можуть великі почуття примиритися з таким мізерним, дріб'язковим, обмеженим суспільством?»

Картини балу, на якому він щойно побував, постали перед його очима, контрастуючи з видовищем цього смертного ложа. Несподівано повернувся Б'яншон.

— Слухай, Ежене, я щойно розмовляв із нашим головним лікарем і оце прибіг тобі сказати: якщо побачиш у старого симптоми свідомості, якщо він заговорить, постав йому довгий гірчичник, так, щоб обгорнути його від потилиці до крижів, і сповісти нас.

— Який ти добрий, Б'яншоне! — сказав Ежен.

— О! Тут ідеться про науковий дослід, — відповів студент з усім запалом неофіта.

— Що ж, виходить, тільки я доглядаю бідного старого від щирого серця?

— Якби ти мене бачив сьогодні вранці, ти б цього не казав, — зауважкв Б'яншон, не ображаючись. — Досвідчені лікарі бачать тільки хворобу, а я, хлопче, поки що бачу й хворого.

Він залишив Ежена біля Горіо і пішов, передчуваючи близьку кризу, яка й справді незабаром настала.

— А-а, це ви, синку, — мовив батько Горіо, впізнавши Ежена.

— Вам краще? — спитав студент, беручи його за руку.

— Так, у мене голова була мов у лещатах, а тепер полегшало. Ви бачили моїх дочок? Вони скоро прийдуть, вони прибіжать, тільки-но почують, що я хворий. Як вони доглядали мене на вулиці Жюсьєн! Боже мій! Я б хотів, щоб у кімнаті було чисто, коли вони прийдуть. Тут приходив один молодик, він спалив увесь мій торф.

— Ось Крістоф несе вам дрова від того молодика.

— Це добре! Тільки чим же заплатити? У мене, синку, немає жодного су. Я все, геть усе віддав. Я тепер — старець. А сукня хоч гарна була? (Ох, як болить!) Дякую, Крістофе, хай тобі Бог дає, а в мене вже нічого нема.

— Я тобі добре заплачу, і тобі, і Сільвії, — шепнув Ежен на вухо Крістофові.

— Мої дочки казали, що приїдуть, правда ж, Крістофе? Піди до них іще, я тобі дам сто су. Скажи їм, що мені погано і що я хотів би їх пригорнути, побачити хоч перед смертю. Скажи обережно, не лякай їх.

Растіньяк кивнув Крістофові, і той вийшов.

— Вони приїдуть, — мовив старий, — я знаю їх. Якого горя я завдам моїй любій Дельфіні, коли помру! І Назі теж. Я не хочу вмирати; щоб вони не плакали. Вмерти, добрий мій Ежене, це — більше не бачити їх. Я дуже нудьгуватиму там, куди відходять люди. Бути далеко

1 ... 126 127 128 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Етюди про звичаї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Етюди про звичаї"