Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Отримавши обіцяні три тисячі корнів, ми вирушили до другого завдання. Треба вивести шкідників зі складу. З опису склад цегляний, а отже, після вигнання я зможу усунути шляхи проникнення шкідників усередину. Якраз і випробую відчуття землі на великій відстані. Це досить простий прийом магії землі. Пустивши хвилю своєї мани по землі або її похідних, оскільки мана деякий час відчувається частиною тіла, можна судити про форму предметів. Вивчив я його недавно і перевіряв тільки на кораблі на каменях. Тут же в мене буде весь склад у розпорядженні, хоча таке сканування і забере не менше половини резерву. Враховуючи, що він і так неповний, наприкінці я можу залишитися з порожнім резервом. Благо, що в медитації можу відновити його всього за сорок хвилин. А ось Міра навіть у медитації відновлює резерв не менше п'яти годин. Все через те, що вона швидко поглинає ману з навколишнього простору, і поки нова мана з віддалених від неї місць не дійде, їй доводиться покладатися лише на природну регенерацію. Вона у неї також вельми сильно перевершує мою. Але не в сто разів, як обсяг резерву. Регенерація вища за мою всього в тридцять разів. Це дуже серйозно, але не для такого великого резерву, як у Міри. 

Робота з виведення шкідників зайняла близько двох годин. Довелося зробити перерву для відновлення резерву і після закрити всі отвори, що ведуть у склад, крім вентиляційних під стелею.

Після отримання грошей ми попрямували в центр передмістя столиці в ресторан для обіду. До вченого йти раніше третьої години дня сенсу не було, у замовленні прямо вказано: "До третьої години дня не турбувати - я сплю". Тож ми нікуди не поспішали.

Як місце для обіду ми вибрали ресторан зі столиками, що стоять на міській набережній. Він досить дорогий, але спокійний і прохолодний. Якщо вранці й на вулиці холодно, то опівдні ранкову прохолоду вже ніщо не нагадувало. Стояла моторошна спека. Якби ми були звичайними нітірі, могли б навіть отримати теплові удари, а так просто неприємно. Тут же в ресторані прохолодно і добре.

—  Дивись, назви написані дивною мовою, - простягнула мені меню Сальміра.

—  Це не дивна мова. Я цю мову знаю. - Уся веселість зникла моментально. - Точніше, бачив її в музеях. Подібні символи використовували на одному півострові в моєму світі, поки там не сталося зіткнення двох вищих магів кілька тисяч років тому. Залишилися лише знахідки археологів. Як же він там називався... - задумався я, згадуючи. - Лятанський чи лутинський? Ні, не пам'ятаю точно, як читаються ці символи, не пам'ятаю. Ми тільки на уроках історії кілька фраз вивчили в школі.

—  Думаєш, тут хтось є з тих, хто знає цю мову? Думаєш, тут є люди? Це можуть бути люди з твого світу? - запитала Міра, встановивши попередньо навколо нас купол, що захищає від прослуховування.

—  Не знаю. У моєму рідному світі цю мову знають лише історики та лінгвісти. Тож сумніваюся.

—  А от я б так не була впевнена. Скажи, а люди всі мають світлу шкіру, шерсть на голові, можливо, не тільки чорного кольору, як у тебе, а й світлого? - запитала вона, дивлячись за мою спину. Не витримавши цього, я обернувся і   ледь не впав у ступор. Біля одного зі столиків стояла людина, звичайнісінька людина і спілкувалася з якимось високопоставленим клієнтом. На людині в "Магічному зорі" виднілися артефакти. Судячи із забарвлення мани, вони переважно працювали на мані повітря. Найімовірніше, саме ці артефакти давали йому змогу дихати. Помітивши наш інтерес, людина, закінчивши спілкуватися з клієнтом, підійшла до нас.

—  Добрий день, діари, - звернувся до нас він. - Мене звати Касій, просто Касій і я власник цього ресторану. Радий вітати вас у своєму другому ресторані. Він відкрився лише тиждень тому, сьогодні останній день, коли в якості шеф-кухаря буду особисто я.

—  Дуже приємно познайомитися з вами. Вибачте, за нескромне запитання: а ви хто? - вирішив я запитати напряму.

—  Я розумію ваше здивування. Я - людина, іносвітянин, - вимовив Касій. - Що ви будете замовляти?

—  Щось із вашої рідної кухні. І кілька склянок морської води для моєї дівчини, - кивнув я в бік Сальміри. Та в цей момент, намагаючись щосили над контролем мани, створювала діагностичне заклинання.

—  Пропоную вам відкритий пиріг "Піца" з вершковим сиром, грибами та морепродуктами, - сказав власник ресторану.

—  Згодні, - відповів я. Все одно не знав, що це таке. - І ще якихось салатів, - попросив на додачу. Погодивши наше замовлення, він залишив нас і пішов усередину ресторану.

—  Він стовідсоткова людина. Неодарована. Найдивніше, що в нього немає навіть зачатка енергосистеми, просто аура і все. У самому тілі є кілька артефактів, вони дозволяють йому існувати в умовах цього світу. - сказала Міра. - Але він точно не з твого світу. Ви два різні види людей. Якщо й були спільні предки, то дуже і дуже давно. Твій вид в еволюційному розвитку обігнав його вид на кілька десятків тисяч років. Але це лише попередні висновки. Я не Лорана, щоб після такого поверхневого аналізу щось стверджувати.

—  Цікаво, дуже цікаво, - вимовив я. - Раз тут є одна людина, то можуть бути й інші, як і проход в їхній світ.

—  Хочеш повернутися до людей? - запитала Міра, приховуючи, що відповідь її насправді дуже хвилює.

—  Якщо й повертатися, то тільки з тобою, - відповів я майже чесно. Повернутися до людей хотів, але не до цих, а до своєї сім'ї і тільки з Мірою.

Обід пройшов досить спокійно. Ресторан виявився справді з хороших. Салат із курчати в соусі з якихось фруктів разом із пелюстками квітів дуже навіть непоганий. Я навіть засмутився, коли він закінчився, але добавку все ж не став замовляти - кухня тут дорога. Обід із двох салатів, напоїв і одного кілограмового відкритого пирога на двох обійшовся нам у сімсот корнів. Іншими словами обід обійшовся майже в стільки ж, скільки нам заплатили за те, що ми позбулися шкідників на складі. Але кухня того варта, та й атмосфера приємна.