Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

§ 5. Юридичні обов'язки людини і громадянина. Їх види

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 р. та ст. 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Отже, людина має не тільки права і свободи, які надають їй можливості для досягнення щастя і благополуччя, реалізації її всебічних інтересів, а й обов’язки, додержання яких є неодмінною умовою досягнення таких цілей. Юридичні обов’язки є необхідним компонентом взаємодії держави, права і особи. Вони є умовою нормального функціонування держави і суспільства, правопорядку, виконання договірних зобов’язань. Єдність прав і обов’язків людини і громадянина розглядається як один з важливих принципів правового статусу людини і громадянина. Єдність прав і обов’язків виражається: а) в їх соціально- політичній однорідності; б) діалектичній взаємодії як парних категорій; в) спільності цілей, шляхів розвитку; г) гарантованості з боку держави і однаковій зацікавленості в їх здійсненні.

Юридичні обов’язки — це передбачені законодавством вид і міра належної поведінки людини і громадянина, яка гарантується державою.

Категорія соціальної необхідності певної поведінки найбільш повно розкриває сутність правового обов’язку. Вона, з одного боку, вказує, що цей обов’язок існує і розвивається в межах встановленої законом і забезпеченої державою належної поведінки, а з другого — відображає сутність саме правового обов’язку із притаманною йому специфікою — можливістю застосування державного примусу. На відміну від прав і свобод як можливостей певної поведінки особи для задоволення своїх інтересів обов’язок спонукає людину до необхідності діяти певним чином для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших суб’єктів громадянського суспільства.

Змістом юридичного обов’язку є конкретні види належної поведінки (наприклад, сплата податків, військовий обов’язок, повернення позики, оплата за надану послугу тощо). Проте юридичний обов’язок вказує не лише на необхідність конкретної поведінки, а й на її міру. Категорії «вид» і «міра» показують внутрішню сутність обов’язку, оскільки безмірних (невизначених) правових обов’язків не існує. Будь- яке право прагне до встановлення чіткого, формально визначеного суспільного порядку. Саме на конкретні вид і міру поведінки покликаний орієнтуватися суб’єкт обов’язку, оскільки в противному разі правоохоронні органи не зможуть визначити, правомірною чи неправомірною є поведінка зобов’язаної особи.

З погляду структурної побудови юридичні обов’язки складаються з чотирьох елементів: 1) необхідності здійснити певні дії; 2) необхідності утриматися від здійснення певних дій; 3) необхідності вимагати здійснення чи нездійснення певних дій з боку інших осіб; 4) необхідності відповідати за невиконання приписаних дій.

Юридичні обов’язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями:

1) за характером зв’язку особи і держави — обов’язки людини (не посягати на права і свободи інших людей, взаємні обов’язки батьків і дітей) і обов’язки громадянина (відбувати військову службу, обов’язки як присяжного засідателя). Тільки громадяни України несуть «тягар» усіх обов’язків, передбачених Основним Законом України, в той час як іноземці та особи без громадянства звільнені від деяких з них (наприклад, від обов’язку відбувати військову службу);

2) за основними сферами життєдіяльності особи — особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні;

3) за способом закріплення — а) прямо закріплені в Конституції України, законодавстві (військовий обов’язок, платити аліменти); б) ті, що випливають із тлумачення положень Основного Закону, законодавства (поважати права і свободи, честь і гідність інших громадян, гідно виконувати договірні зобов’язання);

4) за функціональною спрямованістю (дією) — а) дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ; б) спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі; в) спрямовані на розвиток економічної системи, забезпечення екологічної безпеки країни;

5) за їх адресатами — обов’язки щодо: а) держави (сплата податків, військовий обов’язок); б) суспільства, інших людей, своїх близьких (додержання Конституції і законів України, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині);

6) за характером здійснення — а) ті, що реалізуються в конкретних правовідносинах (оплата за куплену річ, надану послугу, сплата податків і зборів); б) ті, що здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах (додержання Конституції і законів України, цільове використання земель);

7) за формою здійснення — індивідуальні (сплата податків, аліментні зобов’язання) і колективні (військова служба);

8) за часом реалізації — постійні (додержання Конституції і законів України, не посягати на права і свободи інших громадян, не завдавати шкоди природі) і тимчасові (військова служба, взаємні обов’язки батьків і дітей);

9) за характером забезпечення — обов’язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовна діяльність (обов’язок здобути повну загальну середню освіту, відбути військову службу); б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку і законності (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей).

Коло обов’язків людини і громадянина досить широке. У цьому зв’язку можна говорити про професійні юридичні обов’язки (наприклад, лікарів, педагогів, юристів), обов’язки державних службовців, сімейні, трудові та ін.

З сукупності обов’язків особливо вирізняються конституційні (основні), особливістю яких є те, що людина в них виступає членом суспільства, звільненим від демографічних, індивідуальних та професійних характеристик. Конституційні обов’язки є основними не тільки за формою (тому що вони закріплені в Основному Законі), а й за змістом. Вони опосередковують найбільш важливі, корінні, принципові взаємовідносини, що виникають між суспільством і особою, громадянином і державою.

Основні обов’язки за своїм значенням — це загальні обов’язки, що стосуються кожного громадянина. Однак принцип загальності і рівності не слід тлумачити як несення громадянами всіх, передбачених конституційними нормами обов’язків, оскільки сам зміст окремих із них є таким, що деякі основні обов’язки покладаються не на всіх, а на окрему частину суспільства, окрему категорію громадян. Так, обов’язок відбувати військову службу стосується лише військовозобов’язаних, у той час як обов’язок захищати Вітчизну, її незалежність, територіальну цілісність, шанування державних символів є обов’язком усіх громадян України. Так само і обов’язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття стосується лише батьків дитини, і тільки в певних випадках, передбачених законодавством, цей обов’язок може бути покладено на піклувальників, опікунів, близьких родичів. Загальність основних обов’язків також означає узагальненість їх формулювань, які деталізуються і розкриваються в нормах поточного законодавства.

Основні обов’язки є базою інших