Читати книгу - "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші"

— Пробачте, будь ласка, — промовив я нарешті. — Ми не бачили, що ви були в машині. А то б не виробляли такого.

Дівчина глянула на мене.

— Чому? — спокійно сказала вона несподівано низьким голосом. — Нічого поганого в тому не було.

— Поганого, може, й не було, але ми повелися не зовсім чесно. Наша машина може долати за годину до двохсот кілометрів.

Вона трохи подалася вперед і сховала руки в кишені пальта.

— До двохсот кілометрів?

— Точніше: сто вісімдесят дев’ять і дві десятих, це зафіксовано офіційно, — гордо заявив Ленц.

Вона засміялася:

— А ми думали, шістдесят або сімдесят…

— От бачите, — сказав я. — Ви ж не могли цього знати.

— Не могли, — відповіла вона. — Справді, не могли. Ми гадали, що б’юїк удвічі прудкіший за вашу машину.

— Отож-бо, — я відкинув ногою якусь гілку. — А виходить, що ми мали надто велику перевагу. І пан Біндінг, мабуть, неабияк лютував на нас.

Вона знову засміялась.

— Якусь хвилину лютував. Але ж треба вміти й програвати, бо як же тоді жити.

— Звичайно…

Запала мовчанка. Я глянув на Ленца. Проте останній із романтиків тільки усміхався, поводив носом і не приходив мені на допомогу. Шелестіли берези. Десь за будинком кудкудакала курка.

— Гарна погода, — мовив я нарешті, аби не мовчати.

— Так, чудова! — відповіла дівчина.

— І так тепло, — додав Ленц.

— Навдивовижу тепло, — закінчив я.

Знову запала мовчанка. Дівчина, мабуть, подумала, що ми несосвітенні дурні, але мені хоч убий нічого не спадало на думку. Ленц принюхався.

— Тушковані яблука, — сказав він розчулено. — До печінки та ще й тушковані яблука — делікатес!

— Безперечно, — погодився я, подумки проклинаючи нас обох.

Повернулися Кестер і Біндінг. За ці кілька хвилин Біндінг став зовсім інший. Він, мабуть, був одним із тих автомобільних фанатиків, що мліють від щастя, коли їм десь трапиться фахівець, з яким можна поговорити.

— Повечеряємо разом? — спитав він.

— Звичайно, — відповів Ленц.

Ми ввійшли до заїзду. У дверях Готфрід підморгнув мені й кивнув у бік дівчини.

— Слухай, вона вже разів десять звела нанівець твою вранішню погану прикмету. Ту зустріч із бабою, що тупала, як бегемот.

Я знизав плечима.

— Може, й так, але чого ти кинув мене напризволяще, щоб я сам заникувався перед нею?

Він засміявся:

— Треба ж і тобі колись навчитися, хлопче!

— Я вже не маю бажання нічого вчитися, — сказав я.

Ми пішли слідом за Кестером і Біндінгом. Вони вже сиділи коло столу. Господиня саме принесла печінку та смажену картоплю. Крім того, на почин вона поставила велику пляшку пшеничної горілки.

Виявилося, що Біндінг не говорить, а меле, як млин. Аж дивно було, скільки він усього знав про автомашини! А коли він почув, що Отто навіть брав участь у перегонах, його прихильність до нашого товариства перейшла всі межі.

Я почав пильніше придивлятися до Біндінга. Це був гладкий, високий чолов’яга з червоним обличчям і густими бровами, трохи хвалькуватий, трохи галасливий, але, мабуть, добродушний, як усі люди, що мають успіх у житті. Я уявив собі, як він увечері, перш ніж лягти спати, з гідністю, поважно розглядає себе в дзеркалі.

Дівчина сиділа між Ленцом і мною. Вона скинула пальто й лишилася в сірому англійському костюмі. На шиї в неї була пов’язана біла хусточка, схожа на краватку для верхової їзди. Її каштанове, шовковисте волосся мінилося при світлі лампи янтарем. Дуже високі плечі ледь вигиналися вперед, вузькі руки з довгими пальцями були скоріше кістляві, аніж м’які. Великі очі надавали тонкому блідому обличчю якоїсь несамовитої сили. На мій погляд вона була дуже гарна, та я про це навіть не думав.

Зате Ленц так розпалився, що його важко було впізнати. Золотава чуприна його поблискувала, як чубчик одуда. Він сипав дотепами, за столом тільки й чути було його та Біндінга. Я сидів мовчки, наче мене й не було, хіба що передавав миску або пропонував сигарети. Або ще цокався з Біндінгом. Це я робив частенько.

Раптом Ленц ляснув себе по лобі.

— А ром! Роббі, давай-но сюди наш ром до дня народження!

— До дня народження? А в кого сьогодні день народження? — спитала дівчина.

— У мене, — сказав я. — Мені через це цілий день не дають спокою.

— Не дають спокою? То ви не хочете, щоб вас поздоровляли?

— Чому ж? — сказав я. — Це зовсім не те.

— Ну то бажаю вам усього найкращого в житті!

На мить її рука опинилась у моїй, і я відчув її теплий, сухий потиск. Тоді підвівся й пішов по ром. Ніч, глибока й мовчазна, оповила маленький будиночок. Шкіряні сидіння нашої машини

відвологли. Я спинився і глянув на обрій, де на небі червоніла заграва міста. Постояв би й довше, та Ленц почав гукати мене.

Біндінг не вмів пити ром. Це виявилося вже після другої чарки. Похитуючись, він вийшов у садок. Ми з Ленцом устали й підійшли до прилавка. Готфрід замовив пляшку джину.

— Чудова дівчина, га? — сказав він.

— Не знаю, Готфріде, — відповів я. — Я не дуже придивлявся.

Він на мить втупив у мене свої блакитні очі з райдужними зіницями, тоді похитав вогнистою головою.

— Нащо ж ти на світі живеш, хлопче, га?

— Я й сам уже давно хотів би про це дізнатись.

Він засміявся.

— Овва, чого забаглося! Це, знаєш, так легко не дається. А я насамперед хочу дізнатися, що спільного має ця дівчина з отим товстим автомобільним довідником…

І він пішов у садок до Біндінга. Невдовзі вони вдвох повернулись до прилавка. Мабуть, Готфрід дістав приємну звістку, що дорога вільна, бо з радощів почав бурхливо виявляти Біндінгові свою прихильність. Вони замовили ще одну пляшку джину й за годину вже перейшли на «ти». Перед Ленцом, якщо він був у гуморі, ніхто не міг устояти. Але й сам він тоді ні перед ким не міг устояти. Ось і тепер він просто зачарував Біндінга, і незабаром вони вже співали в альтанці солдатських пісень. І, співаючи, останній з романтиків зовсім забув про дівчину.

Ми втрьох лишились у кімнаті. Раптом запала глибока тиша, тільки цокав шварцвальдський годинник. Господиня прибирала й поглядала на нас ласкаво, як добра мати на дітей. Коло груби простягся рудий мисливський собака. Часом він тихо гавкав уві сні, тоненько й жалісно. Надворі шарудів попід вікнами вітер. Він доносив уривки солдатських