Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сповідь відьом 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом"

1 071
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь відьом" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 214
Перейти на сторінку:
таке відчуття, наче знала тебе все життя.

Метью щасливо всміхнувся і знову зосередив увагу на комп’ютері — позакривав різні програми. Поки він це робив, я насолоджувалася його пряним запахом і пригладжувала йому на потилиці волосся.

— Як гарно, — сказав він, відхиляючись на мою руку.

Що ж, настав час зруйнувати день, яким він його замислив. Нахилившись, я поклала підборіддя йому на плече.

— Візьми мене на полювання.

Кожен м’яз його тіла напружився.

— Це не розвага, Діано, і це зовсім не смішно, — відповів Метью крижаним тоном.

— А я й не кажу, що це розвага. — Мої руки та підборіддя лишалися там, де й були. Він спробував знизати плечима і вивільнити їх, але я не відпустила його. Я не мала мужності різко не погоджуватися з ним, але не збиралася і легко здаватися. — Тобі доведеться це зробити, Метью. Бо тобі треба знати, що я довіряю тобі.

Він рвучко підвівся, не залишивши мені іншого вибору, як відступити і відпустити його. Метью відійшов убік і його рука потягнулася до того місця на грудях, де колись висіла пляшечка зі святою водою. Негарна ознака.

— Вампіри не беруть теплокровних на полювання, Діано.

Це також була недобра ознака. Він збрехав мені.

— Ні, беруть, — уперто заперечила я. — Ти їздиш на полювання з Гемішем.

— То ж зовсім інше. Я знаю його багато років, і я з ним не сплю в одному ліжку, — відказав Метью грубо, втупившись у книжкові полиці.

Я повільно рушила до нього.

— Якщо Геміш може з тобою полювати, то зможу і я.

— Ні. — М’язи під його светром рельєфно напружилися.

— Ізабо брала мене з собою.

Тишу, що запала в кімнаті, не порушив жоден звук. Метью рвучко вдихнув, і м’язи на його плечах нервово сіпнулися. Я ступила ще один крок до нього.

— Не треба, — хрипко сказав він. — Я не хочу, щоб ти підходила до мене, коли я злий.

Я нагадала собі, що сьогодні — не його день і швидко ступила ще кілька кроків і стала прямо позаду нього. Стала так близько, щоб він не зміг уникнути мого запаху чи рівного й спокійного биття мого серця.

— Я не хотіла злити тебе.

— А я на тебе й не злюся, — відповів Метью з гіркотою в голосі. — Але моїй матінці про дещо доведеться мені розповісти. Вона й так сторіччями випробовувала моє терпіння, але взяти тебе на полювання — це непростимо.

— Ізабо спитала мене, чи не хочу я повернутися до шато.

— Вона взагалі не мала ставити тебе перед вибором, — гаркнув він і різко крутнувся до мене обличчям. — Вампіри під час полювання не володіють собою, а якщо й володіють, то не повністю. Кому-кому, а моїй матері не можна довіряти, коли вона зачула запах крові. Найголовніше для неї — це вбити жертву і напитися її крові. Якби вітер доніс до неї твій запах, вона б і тобою підхарчилася. Без вагань.

Метью зреагував на мою пропозицію більш негативно, аніж я припускала. Та, сказавши А, я вже не могла не сказати Б.

— Ізабо діяла в твоїх інтересах, вона намагалася продемонструвати мені всю складність мого вибору. Бо була впевнена, що я не зовсім розумію, на що йду. З Лукасом ти вчинив би так само.

— Вона не мала права розповідати тобі про Лукаса. Він належав мені, а не їй. — Метью говорив тихо, але з такою злістю в голосі, якої я раніше не чула. Він кинув погляд на полицю з дитячою іграшкою — дерев’яною вежею.

— Так, він належав тобі й Бланці, — так само тихо мовила я.

— Історії життя вампірів мають розповідати самі вампіри — і ніхто інший. Може, ми й вигнанці, що порушили закон, але за останні дні моя мати теж порушила кілька правил. — І він знову потягнувся рукою до того місця, де раніш висіла пляшечка з Вифанії.

Я перетнула ту малу відстань, що нас розділяла, рухаючись тихо і впевнено, немов Метью був полохливим звіром, — щоб не змусити його різко накинутися на мене з розвороту, про що згодом йому довелося б жалкувати. За кілька дюймів від нього я взяла його за руки.

— Ізабо розповідала мені не тільки про це. Ми говорили з нею про твого батька. Вона розказала мені про всі твої імена — ті, що подобаються, і ті, що не подобаються, — і про свої також. Я не зовсім зрозуміла їхнє значення, але переконалася, що вона не розповідає про це кожному зустрічному. А ще Ізабо розповіла мені, як вона витворила тебе. Пісня, яку вона співала, щоб змусити відьмоводу зникнути, то була та сама пісня, яку вона співала тобі, коли ти став вампіром. — «Коли тебе нестримно тягнуло харчуватися, і ти не міг зупинитися».

Метью не відразу наважився поглянути мені у вічі. Його погляд був сповнений болю й вразливості, які він досі так ретельно від мене ховав. Серце моє стиснулося від жалю.

— Я не можу ризикувати, Діано. Я хочу тебе більше за всіх, кого я знав. Я хочу тебе фізично, я хочу тебе емоційно. І якщо моя зосередженість під час полювання зіб’ється хоч на мить, то запах оленя може переплутатися із твоїм запахом, і моє бажання вполювати тварину може переплутатися з бажанням мати тебе.

— Ти вже маєш мене, — сказала я, тримаючись за нього руками, очима, розумом і серцем. — На мене не треба полювати. Я — твоя.

— Це зовсім інше, — заперечив він. — Я ніколи не володітиму усією тобою. Я завжди хотітиму більшого, аніж ти зможеш мені дати.

— Сьогодні вранці ти не захотів більшого у ліжку, — зауважила я, і мої щоки спалахнули від спогаду про його різку відмову. — Я дуже хотіла віддати себе тобі, навіть більше, ніж хотіла, а ти сказав «ні».

— Я не сказав «ні», я сказав «пізніше».

— Оце так ти й полюєш, еге ж? Зваблюєш, потім зволікаєш, а опісля — в кущі?

Метью здригнувся. Іншої відповіді мені й не потрібно було.

— Покажи мені, що це не так.

— Ні.

— Покажи!

Він грізно загарчав, але я не відступала. Бо то було попередження, а не загроза.

— Знаю, ти боїшся. І я боюся. — У його очах промайнуло щось схоже на каяття, і я роздратовано пирхнула. — Тебе я вже не боюся. Я боюся власної сили. Ти не бачив отієї відьмоводи, Метью. Коли я повнилася нею, то могла знищити все і кожного, не відчувши ані краплини розкаяння. Ти — не єдине небезпечне створіння у цій кімнаті. Нам

1 ... 127 128 129 ... 214
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом"