Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Але зараз, здається, вже мій розум у небезпеці. Після побаченого… мені дуже страшно. Знову.

− Знову сон? – правильно інтерпретує Са-оір моє хрипке дихання та нездатність зв'язати хоча б два слова

– Так… сон, – видихаю жалібно. І, розвернувшись, зі схлипом притискаюся до грудей свого се-аран, ховаючи обличчя у вигині його шиї. На мою маківку відразу опускається велика долоня. – Я так хочу, щоб це був сон. І те, що бачила вдень... не хочу цього, не хочу, щоб справдилось. Не хочу бачити цього.

− Вдень? – здивовано перепитує А-атон, що теж прокинувся через мене.

І я завмираю, злякано зітхнувши. Я забула розповісти.

− Це тоді, коли, за словами Чотжара, ти мало не стрибнула з тераси, навіть не помітивши, що пройшла через силове поле? – рівним тоном уточнює світлий Повелитель. Занадто рівним. Мене бере мороз.

Звісно ж, Чотжар розповів. Та й Те-атсур не міг не доповісти.

− Я не стрибала, − шепочу винувато. – Я… не знаю, як це вийшло.

− Розкажи, − наказує Са-оір.

Кивнувши, відсторонююсь від нього. Випростуюсь, сидячи між ними.

− Я дуже хотіла дізнатися, що з вами. Думала постійно, переживала, нервувала, попри дію заспокійливого. І мабуть, настільки зосередилася, що несподівано провалилася у підпростір, – починаю свою розповідь.

І, як на заняттях, докладно розповідаю все, що зі мною відбувалося, усі свої відчуття, спостереження. І те, що побачила у результаті. Бій, червоного жерця, їх двох, вибух і чорну безодню, яка проковтнула все. А потім переходжу до сну, який ще досі холодить мою душу.

− Мені здається, це була якась інтерпретація того, що сталося вчора. Картинка, створена моєю підсвідомістю, зізнаюся зрештою. – А сон зараз… може, він взагалі під впливом гормонів та пережитого страху за вас наснився?

− Можливо, − погоджується зі мною А-атон, змушуючи знову з полегшенням видихнути. − Але твій дар, що прокидається, ми все одно зобов'язані ретельно вивчити й навчити тебе ним керувати.

Ну так. У цьому я навіть не сумнівалася.

− Можна спитати? На що натякав рі-одо Сетору? − наважуюся я ще раз спробувати випитати те, що так сильно мене бентежить. – Що означає Око Абсолюта?

− Не думай зараз про це, Ліно, − з натиском велить мій світлий се-аран. − Ми не впевнені, чи можна вірити його твердженню. Коли знатимемо точно, скажемо і тобі.

− Сьогодні тобі треба думати про інше, − вкрадливо повідомляє Са-оір, притягуючи мене назад до своїх обіймів.

Вхопивши за підборіддя, змушує підняти на нього погляд.

− Про що, мій пане? – дозволяю я відвернути свою увагу.

− Ми хочемо, щоб ти пройшла з нами через один ритуал, − повідомляє А-атон, присуваючись до нас досить близько, щоб я була затиснута між ними.

Якби я почула таке раніше, то лише покірно пробурмотіла б: «Добре, мій пане». Нині я так уже не можу. Мені є про кого турбуватися.

− А нашим малюкам це не зашкодить? − допитливо дивлюся на світлого се-аран.

Він завмирає здивовано, а потім раптово посміхається краєчком губ.

− Ні. Малюкам не зашкодить.

– Тоді добре, – посміхаюся з полегшенням.

− Твоя покірність нам більше не безумовна, Ліно? − замислено тягне Са-оір, прикусуючи шкіру на шиї. Обхопивши однією рукою під грудьми, другу він запускає мені між ніг, погладжуючи в найінтимнішому місці.

– Я… я… ні, але… пробачте… це сильніше за мене, – плутано бурмочу, намагаючись зібратися з думками, але розум спливає кудись у далечінь. – Це інстинкти… Материнські.

− Тш-ш-ш, не лякайся. Нам подобається, що ти так захищаєш наших синів, лизнувши мою шию, вкрадливо запевняє темний Повелитель. – Ми за таке не сердимося. Мені цікаво інше. Наскільки повним був би твій послух, якби ти не була нашою рабинею?

Його палець проникає у мене. Я судомно видихаю, заплющуючи очі. І відразу відчуваю, як інші губи захоплюють у полон мій сосок. Гарячий трішки шорсткий язик обводить скимну вершинку, вибиваючи з моїх грудей новий стогін.

− Але ж я обіцяла... не тому, що рабиня... − вимовляю, важко дихаючи. Похитуючись на хвилях задоволення. – Якщо ви запитуєте через те, що я пішла до ранвіша, не запитавши, то я справді зробила це насамперед щоб допомогти вам. Я б не стала щось робити вам на шкоду. І не тільки тому, що поклялася у вірності. А тому…

Я запинаюся… не в змозі сказати давно відому мені правду. Не через обіцянки і присяги я так піклуюсь інтересами своїх господарів.

− Чому, Ліно? − підіймає голову до мого обличчя А-атон. Тепер його подих торкається моїх губ.

− Тому, що я віддана вам усією душею, − зізнаюся щиро.

− Ми цінуємо це, − вимовляє він, залишаючи легкий поцілунок на моїх губах. – Сьогодні ти це зрозумієш. І коли вже прокинулася так рано, гадаю, саме час підготувати тебе.

З цими словами він відсувається та підіймається з ліжка. І одразу йде в купальні. Са-оір теж припиняє бавитися з моїм тілом, підіймається і раптово тягне мене за собою. А потім, підхопивши на руки, несе вслід за братом.

***

А далі мені знову влаштовують справжнісіньку тортуру. Чуттєву. Солодку. Нестерпну.

Занурившись разом зі мною в басейн, наповнений запашною гарячою водою, Повелителі беруться в дві пари рук купати мене. Їхні руки ковзають скрізь, торкаються, гладять, дражнять. Намазують якимись ароматними маслами, змивають, знову чимось мажуть… Гарячі оголені тіла притискаються і труться, доводячи до шаленства. І так триває цілу вічність.

До того моменту, як А-атон оголошує, що їхня се-авін вже досить чиста, я від збудження готова на стінку лізти. Або зґвалтувати вже когось із них двох. А ще краще обох відразу.

От тільки замість того, щоб відвести мене в ліжко і там продовжити розпочате, мої се-аран ставлять мене, загорнуту у великий рушник, посеред спальні. Після чого викликають моїх служниць і наказують підготувати пані до обряду. А самі раптово кудись ідуть.

Жіна і Неоко з якимось особливим, майже врочистим ентузіазмом беруться виконувати наказ Повелителів. Ще й переглядаються між собою багатозначно. Під руки ведуть мене до єдиного дзеркала у цій кімнаті. Великого, на повний зріст, і розташованого біля вбиральні. Всаджують на м'який зручний табурет і починають чаклувати.