Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дружина мандрівника в часі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дружина мандрівника в часі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дружина мандрівника в часі" автора Одрі Ніффенеггер. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 128 129 130 ... 134
Перейти на сторінку:
class="p1">– Майже опівніч.

– Я боюся. – Переплітаю наші руки, огортаю його ноги моїми. Не можу повірити, що Генрі – такий міцний, мій коханий, це справжнє тіло, яке я щосили притискаю до мого, – може просто зникнути.

– Поцілуй мене!

Цілую Генрі, й раптом лишаюсь одна: під ковдрою, на канапі, на холодному ґанку. І досі падає сніг. У домі стихає музика; чую, як Гомес рахує: «Десять! Дев’ять! Вісім!» і всі приєднуються: «Сім! Шість! П’ять! Чотири! Три! Два! Один! З Новим роком!» Вистрілює пробка з-під шампанського, всі одразу починають теревенити, і раптом хтось промовляє:

– Де Генрі та Клер?

На вулиці хтось запускає петарди. Прикриваю голову руками і чекаю.

Частина 3

Трактат про тугу

Його сорок третій рік. Кінець його короткого часу

Його часу —

Хто бачив безкінечність крізь безліч тріщин

У порожній шкірі речей і помер від цього

А. С. Баєтт. Possession (Одержимість)

Вона повільно йшла слідом, тягнучи час,

Так, наче на шляху були якісь перешкоди;

І крім того, так, наче, подолавши їх,

Вона залишить позаду ходу та полетить

Райнер Марія Рільке

Субота, 27 жовтня 1984 року / понеділок, 1 січня 2007 року (Генрі сорок три, Клер тридцять п’ять)

Генрі: Небо чисте; падаю у високе сухотрав’я, нехай це буде швидко і без різких змін, у той час як намагаюся зберігати тишу, вдалині чути звук вистрілу рушниці; звісно, це не має ніякого стосунку до мене, втім: гучно падаю на землю, дивлюсь на свій живіт, який розверзнувся, наче гранат, суп нутрощів та крові погойдується в чаші мого тіла; це зовсім не боляче, це не може бути правдою, але я можу лише милуватися цією кубічною версією власної середини, (хтось біжить) усе, що я хочу, – це побачити Клер, до того часу (до того часу) як кричу її ім’я Клер, Клер,

і Клер схиляється наді мною, плачучи, і Альба шепоче: тату…

– Кохаю тебе…

– Генрі…

– Завжди…

– О Боже, о Боже…

– Світу достатньо…

– Ні!

– І часу…

– Генрі!

Клер: У вітальні дуже тихо. Усі стоять нерухомо, наче заморожені, пильно дивлячись на нас. Співає Біллі Голідей, тоді хтось вимикає CD-програвач і настає тиша. Сиджу на долівці, тримаючи Генрі. Альба присіла над ним, шепочучи йому в вухо, трясучи його. Шкіра Генрі тепла, його очі розплющені, дивляться повз мене, він важкий у моїх руках, такий важкий, його бліда шкіра розірвана, повсюди червона, розірвана плоть облямовує таємний світ крові. Пригортаю Генрі. У кутику його рота – кров. Витираю її. Десь поблизу вибухають петарди.

Гомес говорить:

– Гадаю, краще викликати поліцію.

Розчинення

П’ятниця, 2 лютого 2007 року (Клер тридцять п’ять)

Клер: Сплю цілий день. Навколо дому пролітають звуки – сміттєвоз у провулку, дощ, постукування дерева у вікно спальні. Сплю. Себто старанно намагаюся спати, бажаючи сну, тримаючи його, відштовхуючи мрії, відмовившись, відмовляючись. Тепер сон – мій коханець, моє безпам’ятство, мій наркотик, моє забуття. Телефон дзвонить і дзвонить. Я відключила автовідповідач, який відповідав голосом Генрі. Обід, ніч, ранок. Усе звелося до цього ліжка, цього безкінечного марення, яке перетворює дні у ще один день, змушує час зупинитися, розтягує і стискає його до безглуздя.

Деколи сон полишає мене, і я вдаю, наче Ета прийшла будити мене до школи. Дихаю повільно і глибоко. Не ворушу очима під повіками, намагаюсь ні про що не думати, і невдовзі Сон, бачачи моє бездоганне його відтворення, приходить, щоб возз’єднатися зі своєю копією.

Інколи прокидаюся і тягнуся до Генрі. Сон стирає усю різницю: тоді і зараз; мертвий і живий. Я поза голодом, поза суєтою, поза турботами. Цього ранку помітила своє лице у дзеркалі ванної. У мене шкіра – наче папір; я худюща, жовта, з темними колами під очима, зі сплутаним волоссям. Я – наче мертва. Нічого не хочу.

Кімі сідає в ногах ліжка. Промовляє:

– Клер? Альба повернулась зі школи… ти їй не дозволиш увійти, привітатися?

Вдаю, що сплю. Маленька рука Альби гладить моє лице. Сльози течуть з моїх очей. Альба щось ставить – свій наплічник? свій футляр для скрипки? – на підлогу, і Кімі проказує: роззуйся, Альбо. Тоді Альба залазить до мене у ліжко. Вона огортає себе моєю рукою, вкладає голову під моє підборіддя. Зітхаю і розплющую очі. Альба вдає, що спить. Вдивляюсь у її густі чорні вії, її широкий рот, бліду шкіру; вона обережно дихає, стискає моє стегно своєю міцною рукою, що пахне стружками олівців, каніфоллю і шампунем. Цілую її в тім’ячко. Альба розплющує очі, і тоді її схожість з Генрі майже перевищує те, що лише можу знести. Кімі піднімається і виходить з кімнати.

Пізніше встаю, приймаю душ, вечеряю, сидячи за столом з Кімі та Альбою. Сідаю за стіл Генрі після того, як Альба йде спати, висуваю шухляди, витягую в’язку листів і починаю читати.

Лист, який потрібно відкрити в разі моєї смерті.

10 грудня 2006 року

Клер, найдорожча моя,

пишучи це, сиджу за своїм столом у віддаленій спальні, дивлячись на твою студію по той бік заднього двору. Він устелений блакитним вечірнім снігом, усе слизьке та затверділе від льоду; дуже спокійно. Це один із тих зимових вечорів, коли холод кожної окремої речі, здається, сповільнює час, наче вузький центр піщаного годинника, крізь який плине час, але повільно, повільно. У мене відчуття, дуже знайоме мені, коли я поза часом, – по-іншому майже ніколи не буває, – наче я піднятий часом, плаваю без зусиль його поверхнею, як плаває товста пані. У мене зринуло раптове бажання, сьогодні увечері, тут, коли я сам у домі (ти зараз на сольному концерті Алісії, в Сент-Луї) написати тобі листа. Я раптом захотів залишити щось на потім. Гадаю, що часу обмаль.

1 ... 128 129 130 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дружина мандрівника в часі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дружина мандрівника в часі"