Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мерзенна сила 📚 - Українською

Читати книгу - "Мерзенна сила"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мерзенна сила" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 128 129 130 ... 166
Перейти на сторінку:
Ренсом, і Мерлін трохи зналися на поезії, бо людина, яка не звикла бачити у слові множинності різних сенсів, могла б усього цього й не витримати. Чи не всі їхні думки стали раптом двоїтися і троїтися, ділитися і знову сходитися разом у найнеймовірніших поєднаннях. Для Ренсома, який багато років присвятив дослідженню слова, то була невимовна насолода. Він немов опинився у самому осередді мови, в її палаючому первісному горнилі. Все суще тут ламалося, розбивалося на найдрібніші частинки, виверталося навиворіт, перемішувалося, умертвлялося — і відроджувалося до життя у вигляді сенсу. Не дивина — адже до них прибув сам владар смислу і значення, вісник і посланець, переможець Аргуса; то був Оярса найближчої до сонця небесної сфери — Віритрильбія, якого люди величають Меркурієм або Тотом.

Після шаленого, буйного торжества слова всіх, хто зібрався внизу на кухні, почало трохи хилити до сну. Джейн і не зчулася, як мало не задрімала; книжка випала в неї з рук, вона здригнулася, розплющила очі й огледілася довкола. Як же тут тепло… як затишно… втіха та й годі. Їй завжди подобалося, як горять у каміні дрова, проте сьогодні поліна, здавалося, потріскували і пахли ще приємніше, ніж звичайно. Можна було подумати, що кухню сповнював дух кедрового дерева чи ладану, дедалі густіший і насиченіший. Мимохіть Джейн стала пригадувати собі різні запахи — духмяний аромат нарду і кориці, чарівні пахощі Аравії… навіть щось іще солодше і приємніше, щось спроможне звести людину з розуму, проте, на диво, не заборонене. Хтозна, як таке може бути; їй надто хотілося спати, щоб глибше над цим замислюватися. Дімбли сиділи поруч і розмовляли, але потиху, так, що ніхто не чув, про що йшла мова. Джейн здалося, що обличчя у них якось перемінилися. Вони виглядали не старими, а радше зрілими, наче золотисті серпневі ниви перед жнивами, й аж випромінювали погідний спокій, що його приносить сповнення бажань. В іншому кутку Артур щось шепотів на вухо Камілі; вони також… але на той час затишок, тепло і приємний аромат уже так забили Джейн памороки, що дивитися на Деністонів вона просто не могла — не через заздрість (нічого такого і на думці не мала), а тому, що її трохи не засліплювало якесь химерне сяйво, от наче самі бог із богинею кохання вселилися в це молоде подружжя і тепер ясніли перед нею червленим посвітом, розливаючи навкруг одурманливо-солодкі трояндові пахощі. Довкола ж витанцьовували — краєм ока Джейн це помітила — не ті кумедні опецькуваті дрібнолюдки, яких вона бачила пополудні, а поважні й водночас запальні духи з барвистими крильцями та якимись хлоп’ячими, стрункими й гладенькими, ніби витесаними зі слонової кості примарними тілами.

Ренсом із Мерліном також відчули, що в домі потепліло; вікна були відчинені (коли і як вони відчинилися, ні господар, ні чародій не зауважили), але холодніше не ставало: теплом віяло саме знадвору. Поміж голим гіллям дерев, понад землею, яка після заходу сонця знов тужавіла від морозу, до кімнати залітав літній вітерець — тільки-от такого, літа в Англії не бувало ще ніколи. Сповнений, сказати б, по самісінькі вінця — немов оті неповороткі річкові баржі, навантажені всякою всячиною так, що, здається, і з місця не зрушать, — казковим духом нічних квітів і терпким запахом тягучої камеді, напоєний солодкими пахощами стобарвних гаїв і прохолодним ароматом опівнічних плодів, цей вітерець лагідно ворушив фіранки на вікнах, скинув зі столу якогось листа і розкуйовдив волосся на голові у Мерліна. Кімната м’яко погойдувалася, ніби пливла; їхніх рук та облич торкнувся враз вільготний подих морської піни і хвиль — аж пробіг по всьому тілу дивний, нестримний трем. У Ренсома котилися по щоках сльози: він єдиний із усіх людей на Землі знав, звідки, з яких морів і з яких островів віє той вітер. Мерлін цього не знав, проте й у нього в грудях озвалася і замлоїла та невтішна рана, з якою народжується у цьому світі кожна людина, а з вуст тихо полилися слова прадавнього кельтського плачу. Втім, усі ті прояви були лишень провісниками, предтечами самої богині. Коли вся її доброчесність зосередилася і сфокусувалася у тій крихітній для неї точці на поверхні планети, що мчала крізь небесні простори, з усього того зворушливого тепла постало ще щось — щось незламне, гостре, загрозливо нестримне. Обидвох чоловіків пройняв дрож: Мерліна — бо він не знав, хто до них наближається, а Ренсома — бо він таки знав.

І ось вона прийшла — полум’яна й осяйна, всевидюща і безжальна, готова вбивати й умирати, прийшла, випереджаючи навіть світло; то була сама милосердна любов, але не така, якою уявляють її смертні, не у тому зм’якшеному, олюдненому вигляді, в якому зазвичай поставала перед нами після Воплочення Слова. Вона з’явилася до них просто з-поза місяця, з третього неба, первозданна й невпокорена, — і ледь не спопелила їх на місці. Ренсом із Мерліном мало не осліпли та не оглухли; здавалося, вони не витримають, якщо це триватиме далі, — проте водночас не знали, чи витримають, якщо це припиниться. Так прибула звитяжна поміж планетами Переландра, яку на Землі величають Венерою.

Внизу на кухні МакФі раптом різким рухом відсунув назад крісло — аж завищала під ніжками кахляна підлога, ніби грифельна дошка під олівцем.

— Ганьба! — вигукнув він. — Ганьба нам, що сидимо тут і тільки на вогонь витріщаємося! Закладаюся, якби у нашого господаря не була покалічена нога, він знайшов би для нас якесь краще застосування!

— Ну-ну, далі! — підбадьорила його Каміла; очі в неї враз спалахнули завзятим блиском.

— Про що це ви, МакФі? — здивувався Дімбл.

— Про битву! — заявила Каміла.

— А ворогів не забагато, щоб вступати з ними у відкритий бій? — засумнівався Деністон.

— Може й забагато, — сказав ольстерець. — Та менше їх не стане у будь-якому разі. А як славно було б виступити проти них відкрито! Чесно кажучи, мені часом здається, що мене не особливо й хвилює, що буде далі. Але я не міг би спокійно лежати в могилі, якби знав, що вони перемогли, а я так і не потримав нікого з них за горло. Пригадую, під час першої війни влаштували ми біля Монші невелику вилазку… Хлопці, знаєте, переважно гамселили ворогів прикладами, щоб не зчиняти зайвої стрілянини,

1 ... 128 129 130 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерзенна сила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мерзенна сила"