Читати книгу - "Серце гріє"

Напружену тишу порушив господар, повідомив, що коні готові. Загін у гробовій тиші рушив у дорогу.

П’ятий день, місяць малого достатку

У Тріасі стояв вогкий передсвітанковий туман. Досвітні вулиці були пустельні, з дерев’яних будинків не долинало жодного звуку, містечко здавалося покинутим і похмурим. Колись вимощена камінням дорога була зовсім розбита, від вранішньої вологи вона перетворилася на брудне місиво, і лише деколи під копита коня потрапляли поодинокі камені й тишу сонної вулиці полохав різкий звук. Іншим часом місто здалося б Майї лиховісним, але зараз вона майже дрімала в сідлі, не звертаючи уваги на те, що її оточувало. Дорога видалася вкрай стомливою — за чотири дні подорожі вони зупинялися в кожному готелі при шляху, але зовсім не для того, щоб відпочити. Майстер Дарт тільки розмовляв із різними людьми на заїздах, і відразу по закінченні розмови п’ятірка вирушала далі. Та-вей опитував постояльців, хазяїв і навіть конюхів, сподіваючись знайти сліди зниклої команди — але та мов крізь землю провалилася. Принаймні одне стало відомо точно — назад послушники Ормрона не поверталися. Шукати їх потрібно було в Тріасі.

На другий день подорожі Тарі вдалось умовити Дарта переночувати в готелі. Від згадки про це Майя навіть у напівсні неприємно сіпнулася. Але попри антипатію, котру Майя відчувала до дівчини-воїна, сприймати її як ворога не вдавалось. У одному з придорожніх трактирів, поки Грей і Нел займалися кіньми, а Дарт розмовляв із хазяїном, до Майї причепився підпилий селянин. Дівчина так розгубилася, що якби не втручання Тари, котра одним ударом послала залицяльника в нокдаун, самим богам відомо, що могло статися.

І все-таки близькість, що виникла між Тарою і Дартом, дуже засмучувала Майю. Кожному було помітно, що молодий майстер виділяє Тару з-поміж інших членів загону. Якщо він говорив щось, то звертався здебільшого саме до неї, та й зараз вони їхали майже поруч…

Сумовита погода відбивала невеселі думки Майї. Незважаючи на слова грандмайстра Гая, дощів у цих місцях було цілком достатньо. Нічна злива вимочила дівчину з голови до п’ят — Майя в черговий раз потішилася зі своїх магічних здібностей, адже якби вона була простою смертною, довелося б їхати в мокрому одязі. А так на висушування дорожнього костюма пішло не більше десяти хвилин. Як вихована леді шляхетного походження, Майя не могла не запропонувати своїм супутникам також просушити одяг. Погодилися всі, крім Дарта — той легко впорався з цією справою сам. Грей, як завжди, полінувався — навіщо напружуватися самому, якщо можна скористатися послугами іншого. Нел, видно, вирішив, що це знак особливого ставлення з боку Майї, а в Тари просто не було вибору.

Туман розступався перед подорожанами, як річкові води. Обтікав вершників із двох боків і замикався за спиною, приховуючи пройдений шлях. Дерев’яні будиночки з темними вікнами, кам’яні колодязі, крислаті темні дерева випливали з туману й знову ховалися в ньому.

Нарешті Дарт зупинив коня біля великого двоповерхового будинку, складеного з темних колод. Зважаючи на все, це був дім старости. Інші вершники спішилися та підійшли до дверей.

На стукіт ніхто не відгукнувся. Дарт постукав знову. І ще раз.

Після чергової серії ударів за дверима почувся звук — ніби шаркали ногами. Двері прочинили — в обличчя майстрові дихнуло теплом і застояним повітрям.

— Чого треба? — прорипіли з-поза дверей.

— Мені потрібен староста. Можу я поговорити з ним?

— Нема нікого, — почулось у відповідь, і двері хряпнули.

Дарт знову постукав.

— Сказала ж, нікого нема, чого стукати!

— Але ви ж бо є, — відповів майстер.

З того боку довго обмірковували відповідь.

— Старости нема. Ідіть, звідки прийшли.

— І де його чорти носять о такій ранній порі? — непристойно голосно кинув Нел, і з будинку відразу відповіли:

— Звісно де, в копальнях. Де ж йому ще бути.

Майя замислилася. В одному з придорожніх заїздів їм сказали, що видобуток у шахті давно скінчено. Навіщо тоді старості в шахту?

— Що він робить у копальнях, якщо там уже руди не лишилося? — запитала Тара, повторюючи невисловлені думки напарниці. — І чому на вулицях нікого нема?

— Таж ми тут удосвіта, — знизав плечима Нел. — Сплять усі ще.

Майя похитала головою. Тріас не здавався сонним — він здавався покинутим. У передранковій тиші сонного міста завжди відчуваються приховані сили — так кров біжить у жилах героя, коли він спочиває, рух її не зупиняється, спить він, чи ні. Внутрішня енергія ци, що наповнює все живе, відчувається в кожній людині, у кожній живій і неживій істоті — в камінні, у воді, в будинках і колодязях. Місто спить, а ци струменіє, то сповільнюючи, то прискорюючи біг. Але в Тріасі не відчувалося цієї енергії. Тріас не спав, він був мертвим — позбавленим своєї сутності, свого маятника, в рухах якого — життя.

— Погане місце. Як тут взагалі люди живуть? — Нела пересмикнуло.

— Чекати на старосту нема сенсу. Потрібно знайти готель, — Дарт скочив у сідло й рушив, не чекаючи на решту.

— Як він мені набрид! Погляньте-но, які ми круті, ніхто нам не рівня, так, лакеї дрібнота, чоботи почистити, сорочечку випрасувати! — не втримався від зауваження напівдемон, але молодий майстер його вже не чув.

У готелі на загін чекав шокуючий сюрприз. Будинок виявився зовсім порожнім. Жодної людини в обідній залі, порожній шинквас, порожні кімнати, порожні кухня та стайня.

Вони оглянули всі куточки, Нел навіть у вбиральню зазирнув — нікого. По тому вирішено було перевірити сусідні будинки й за кілька годин знову зустрітися в порожньому холі готелю. Крізь сірі хмари прозирнуло тьмяне сонце, розсіяне світло пробігло непривітними вулицями й відразу знову зникло, наче злякалось побаченого.

— Узагалі нікого не зустрів. Порожньо, мов у п’яниці в кишенях, — відзвітував Нел.

— У другому будинку на площі була якась баба. Але вона зі мною розмовляти не схотіла, уявляєте? Вилаяла мене за стукіт останніми словами й прогнала геть. Дуже незручно вийшло. Я здивувалася до глибини душі! Мені, звичайно, теж не варто було так у двері довбати…

— Я зустріла діда. Цілковита руїна. Сказав, що всі інші в шахті. Як завжди, — перервала Майю Тара.

— Як ти змогла його розговорити? — здивувалася чарівниця.

Тара гмикнула:

— Він не встиг сховатися за двері.

Майя воліла не уточнювати, яким саме побитом Тара видобула інформацію з немічного старого. Один вигляд смаглявої, гнучкої, мов кішка,