Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

- Ти ревнуєш мене? Дівчинка моя, це так приємно, але не до такої ж міри! Зауваж, я ж теж уже давно міг би тебе сильно ревнувати до твоїх однокурсників. Та що там! До всіх молодих хлопців із твого університету! Ба більше, чекаючи на тебе біля університету, я навіть бачив, які погляди на тебе кидають деякі з них! Якби в мене був такий самий темперамент, як у тебе, я б викликав на дуель кожного, хто хоча б торкнувся поглядом моєї Анжеліки!

- Так, уяви собі! Я ревную, Алекс. І так! Я собственниця! Якщо ти зі мною, це означає, що ти тільки мій! Твої очі, ніжність, твоя увага, весь ти! Твоє! Усе моє! Алекс, хто ця жінка? - вже більш стримано, промовила останню фразу Анжеліка.

- Моя далека родичка, сестра по лінії батька. Тебе терміново необхідно познайомити з усіма моїми сестрами і тітками, інакше другого такого скандалу я не переживу! Я дуже боюся втратити тебе, Анжеліко, - він ніжно обіймав і притискав до себе дівчину, покриваючи її заплакане обличчя поцілунками.

- Вона запропонувала зустрітися сьогодні ввечері з нею та її чоловіком повечеряти в ресторані, але я пояснив, що якраз сьогодні ввечері ми змушені вже їхати додому. Але якщо ти скажеш так, то ми залишимося тут стільки скільки ти забажаєш!

- Алекс! - дівчина притиснулася до нього - Мені так соромно і так не зручно перед тобою! Я чорт знає що понавигадувала. Я, здається, кохаю тебе, Алекс.- винувато промовила Анжеліка.

- Здається?  Хоча, у мене тепер немає жодних сумнівів - з посмішкою сказав Алекс, не випускаючи з обіймів Анжеліку. Сходимо пообідаємо? Або замовимо доставку в номер? Я неабияк зголоднів.  До речі, ти батькам дзвонила? - турботливо поцікавився Алекс.

- Так, під час прогулянки. Я купила їм і моїй подрузі подарунки.  Дивись які кепки я нам купила! - раптом згадала Анжеліка. -Дивіться! На твоїй і на моїй кепці нашиті красиві, великі літери "А", клас так? Це нам напам'ять! - Анжеліка підійшла до Алекса й приміряла йому кепку.

Хоча Алекс і не любив подібні головні убори, йому здавалися вони надто молодіжними, але кепка, як не дивно, йому сподобалася.  Обидва одягнувши куплені Анжелікою кепки, вони, взявшись за руки, вийшли з номера і попрямували до найближчого кафе пообідати перед від'їздом. Треба сказати, що Анжеліка досить швидко оговталася від шаленого нападу ревнощів. Коли Алекс її заспокоїв і пояснив, що до чого, вона раптом чітко для себе зрозуміла, що цей чоловік дорогий їй більше за життя, що вона його дуже сильно покохала і хоче бути з ним поруч усе життя.

- Ну і ну! - почала під час їхнього обіду Анжеліка - Ось це я видала, Алекс, чесно кажучи, я й сама від себе не очікувала. Мені досі соромно перед тобою!" - перетравлюючи те, що відбувається, додала Анжеліка.

-У всякому разі, я тепер знатиму, що тобі не можна давати жодного приводу для ревнощів, тому що буря буде неминучою. І хтозна, що спаде на думку твоїй красивій молодій голові наступного разу!" - він ласкаво погладив її по руці і, пообідавши, вони востаннє прогулялися морським узбережжям, перш ніж повернутися до номера за речами.