Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Норвезькі народні казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Норвезькі народні казки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Норвезькі народні казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 36
Перейти на сторінку:
матусю, — привітався чоловік.

— Добрий вечір, — відповіла вона. — Мене вже сто років ніхто не звав матусею.

— Можна мені переночувати у вас? — запитав чоловік.

— Ні, не можна, — сказала стара.

Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа і пустила його переночувати. Побачив чоловік, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.

— Ні, я про нього нічого не чула, — сказала вона. — Але мені кориться вся риба навколо, може, котрась і знає про нього.

Жінка засурмила в ріжок, скликала всю рибу, та хоч скільки питала, жодна не чула про Вітробородого.

— У нас є ще одна сестра, — сказала жінка, — може, вона щось знає. До неї звідси шістсот миль, але я позичу тобі свої лижі, і ти доберешся туди сьогодні ж таки ввечері.

Чоловік поїхав і справді до вечора був уже в третьої старої. Та саме стояла біля вогнища в хатині і згрібала жар носом, такий він у неї був довгий.

— Добрий вечір матусю, — привітався чоловік.

— Добрий вечір, синку, — відповіла стара. — Мене вже сто років ніхто не звав матусею.

— Можна мені переночувати у вас? — запитав чоловік.

— Ні, не можна, — сказала стара.

Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа й пустила чоловіка переночувати. Побачив він, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.

— Ні, сама я нічого не чула про нього, — сказала вона. — Але мені коряться всі навколишні птахи, я зараз скличу їх і спитаю, може, котрийсь щось знає.

Стара засурмила в ріжок, птахи злетілися, та жоден із них не чув про Вітробородого. Не було серед птахів тільки орла. Невдовзі й він з’явився і відповів старій, що прилетів просто від нього.

— Коли так, — сказала стара, — то донеси до Вітробородого цього чоловіка, бо він його шукає.

— Донесу, але не зараз, — відповів орел, — спершу мені треба трохи попоїсти й відпочити до ранку, я стомився після довгої дороги й не долечу так далеко.

Коли орел наївся й відпочив, стара висмикнула в нього з хвоста перо, а на те місце посадовила чоловіка. Орел відразу знявся й полетів, але добулися вони до Вітробородого аж опівночі, так до нього було далеко. Коли вони долетіли, орел сказав:

— Ті, що лежать біля дверей, — усі неживі, ти на них не зважай. А ті, що всередині, міцно сплять, їх не добудишся. Підійди до столу й візьми три шматки хліба. А коли почуєш, що хтось хропе, висмикни в нього з голови три волосини, і він не прокинеться.

Чоловік зробив так, як йому порадив орел: узяв зі столу три шматки хліба, а тоді висмикнув у Вітробородого волосину.

— Ох, — застогнав той, але не прокинувся.

Тоді чоловік висмикнув ще одну волосину, і Вітробородий знов застогнав. Та коли він висмикнув третю волосину, Вітробородий так заревів, що стіни затремтіли, а однаково не прокинувся.

Потім орел навчив чоловіка, що йому робити далі, і той послухався: пішов до дверей стайні, наткнувся на великий камінь і підняв його. Під каменем лежало три дощечки, і він теж узяв їх. Тоді штовхнув двері, і вони відразу подалися. Він кинув додолу шматки хліба, вибіг заєць і з’їв їх. Він узяв і зайця. Потім орел звелів йому висмикнути три пір’їни в нього з хвоста, а на те місце примостити зайця, камінь і дощечки та сісти самому. Так чоловік і зробив. Тоді орел піднявся й полетів.

Летів він, летів, притомився й сів на скелю трохи відпочити. І питає чоловіка:

— Ти нічого не бачиш?

— Бачу, за нами летить зграя ворон, — відповів чоловік.

— То полетимо ще трохи, — сказав орел і піднявся вгору.

А за якийсь час знов питає:

— А тепер ти нічого не бачиш?

— Бачу, ворони доганяють нас, — відповів чоловік.

— Кинь ті три волосини, що ти висмикнув з голови Вітробородого, — сказав орел.

Чоловік кинув волосини, вони миттю обернулися в зграю круків і прогнали ворон.

Орел полетів далі. Летів він летів, притомився і знов сів на скелю трохи відпочити.

— Ти нічого не бачиш? — запитав він чоловіка.

— Та я не певен, — відповів той, — але мені здається, наче хтось далеко женеться за нами.

— То полетимо ще трохи, — сказав орел.

А за якийсь час знов питає:

— А тепер ти щось бачиш?

— Так, тепер він уже близько, — сказав чоловік.

— Кинь додолу ті дощечки, що лежали під каменем біля дверей стайні, — звелів орел.

Чоловік кинув дощечки, і з них відразу виріс високий, густий ліс. Довелось Вітробородому вертатись додому по сокиру, щоб прорубати собі дорогу. А орел полетів далі. Та скоро він притомився і сів трохи відпочити на сосну.

— Ти нічого не бачиш? — спитав він чоловіка.

— Та я не певен, — відповів чоловік, — але мені здається, що ген далеко щось мріє.

— То полетимо ще трохи, — сказав орел і знявся вгору.

За якийсь час орел знов запитав:

— А тепер ти нічого не бачиш?

— Бачу, тепер він зовсім близько, — відповів чоловік.

— Кинь додолу той камінь, що ти взяв перед стайнею Вітробородого, — сказав орел.

Чоловік кинув камінь, і з нього зробилася висока гора. Почав Вітробородий пробиватися крізь неї, добувся до середини гори і зламав собі ногу. Довелось йому повернутись назад.

А орел тим часом доніс додому чоловіка й зайця. А вдома заєць обернувся в його сина Ганса.

Коли настав ярмарок, хлопець перекинувся в буланого коня й попросив батька повести його на продаж.

— Коли хтось прийде купувати мене, скажете, що продаєте за сто талярів. Але потім не забудьте скинути з мене вуздечку, а то я ніколи не звільнюся від Вітробородого, бо то він прийде мене купувати, — сказав син.

Так воно й вийшло. З’явився покупець і почав прицінюватись до коня. Коли вони сторгувалися й чоловік отримав свої сто талярів, покупець захотів узяти й вуздечку.

— Ні, ми так не домовлялися, — сказав Гансів батько. — Вуздечки я вам не віддам, бо в мене ще є коні.

І кожен пішов своєю дорогою. Але не зайшли далеко, як кінь обернувся в Ганса, і коли батько повернувся додому, хлопець уже сидів на ослінчику біля груби.

Другого разу син перекинувся в гнідого коня і загадав батькові повести його на ярмарок.

— Коли хтось прийде купувати мене, заправте двісті талярів. Він заплатить їх і ще й пригостить вас. Та хоч би скільки він пригощав вас, не забудьте зняти з мене вуздечку, а то більше ніколи мене не побачите.

Так воно й вийшло. Батько отримав за коня двісті талярів, а

1 ... 12 13 14 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Норвезькі народні казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Норвезькі народні казки"