Читати книгу - "Некоханий, Драч Марія"

— Може, мені для вас приготувати який-небудь легкий салат? — одного разу вранці спитала мене Євгенія, коли я сиділа за столом і пила зелений чай без цукру.

— Дякую, але не треба.

— Ви майже зовсім нічого не їсте. Хазяїну це не сподобається.

— Я просто не хочу. Ось і все, — узявши з тарілки, що стояла на обідньому столі яблуко, я вийшла з кухні і стикнулась у вітальні з Германом.

Схоже, він або ж тільки збирався на роботу, або тільки повернувся з неї. Якщо чесно, я взагалі не слідкувала за його розкладом, це вже був вагомий мінус у списку обов’язків дружини.

— Зателефоную пізніше, — коротко звернувся Герман до свого телефонного співбесідника і подивився на мене важким поглядом. — Все ж таки вирішила влаштувати мені страйк? — спитав він невдоволено.

— Ні, — я відкусила яблуко і швидко прожувала.

— Тоді чому припинила нормально харчуватися? Мені тебе треба почати власноруч годувати?

— Я просто не хочу, але інколи їм фрукти, — знизила я плечима і байдуже подивилась на Германа.

— Це не їжа, — прогримів він. — Бліда вся ходиш, мені це категорично не подобається. Ти повинна бути здатною виносити здорових дітей.

Я нічого не відповіла, просто сіла на канапу і підібгала під себе ноги. Мені всього лише хотілось трохи свободи, але через її відсутність я почала відчувати байдужість до всього, що мене оточувало.

— Аріно, — вже ласкавіше звернувся до мене Герман і сів поруч. — Ти вже давно не дитина, а поводиш себе як маленька. Викинь всі ці підліткові дурощі зі своєї чарівної голівки і навчися бути хорошою дружиною. Дивись, що я тобі приніс, — він дістав з внутрішньої кишені піджаку маленький оксамитовий футляр. — Впевнений, ця річ тебе потішить.

Я відкрила кришку і побачила тонкий золотий браслет, прикрашений блискучими смарагдами. Прикраса дійсно була чудовою, але мені геть непотрібною.

— Дякую, — ввічливо відповіла я і закрила футляр.

— Нема за що. Мені приємно робити тобі подарунки, — чоловік потягнувся до мене за поцілунком, а я інстинктивно відвернулась. Поцілунок дістався моїй щоці.

Герман нічого на це не сказав, але я шкірою відчула, що йому моя витівка не тільки не сподобалась, але була вкрай неприємною і болючою.

— Побачимось увечері, — він стримано поцілував мене у маківку і пішов.

Увечері я лежала у спальні на ліжку, розкинувши руки й ноги і просто тупо дивилась у високі світлі стелі. Мені не хотілось рухатися, так і пролежала б усе своє жалюгідне життя, поки не прийшов логічний, усім нам відомий фінал будь-якого існування.

Але хтось несподівано постукав у двері. Я навіть не сіпнулась, бо не відчувала себе тут хазяйкою, яка може погодитися, щоб увійшли, або ж навпаки не дати на це дозволу. Через декілька секунд на порозі з’явилась молода покоївка. Вона була всього лише на три роки старшою за мене.

— Вибачте, — тихенько звернулась дівчина, дбайливо притримуючи щось на таці.

— Так? — спитала я, не ворушачись.

— Нещодавно телефонував хазяїн, запитував про те, чи їсте ви. Довелось відповісти правду. Щойно приїхав охоронець від хазяїна і привіз вам ось це, — покоївка пройшла вглиб спальні і поставила тацю поруч зі мною.

Я повернула голову і побачила на ній невелику стопку тонких книжок. Це виглядало просто абсурдно! Хіба просто так неможна принести їх? Схоже, щодо цього у мого чоловіка були свої погляди.

— Що це таке?

— Довідники. Погортайте. Можливо, знайдете той навчальний заклад, який вам сподобається більше за інші.

Я спочатку навіть не повірила. Невже Герман все ж таки вирішив мені поступитися? Я взяла один з довідників, піднесла до очей, прочитала назву і повільно усміхнулась. Все це було правдою!

— І ще хазяїн просив прослідкувати, щоб ви спочатку повечеряли, а потім вже бралися за книги.

Тепер я була готова проковтнути хоч цілого слона через велетенську хвилю радості, що огорнула мене. Сидячи за столом, я з апетитом їла грибний суп із сиром і паралельно гортала довідники, у пошуках університету і вивчала всі можливі нюанси.

Досі було складно повірити у реальність того, що відбувалось. Не думала, що шанс продовжити подальше навчання принесе мені таку колосальну і навіть трохи болючу радість. Подякувавши Євгенії за смачну вечерю, я сіла у спальні і повністю занурилась у читання. Поки не вивчила всі довідники, заспокоїтися не змогла. Відклавши останній, я протерла стомлені очі і помітила, що вже дуже пізно.

Акуратно склавши книжки, я залишила їх на своєму туалетному столику і спустилась у вітальню. Зараз як раз повинен був початися повтор програми про автоперегони. У будинку було тихо, здається, що всі вже спали. Герман, напевно, досі не повернувся ще з роботи.

Зручніше влаштувавшись на великій м’якій канапі, я ввімкнула телевізор і швидко знайшла потрібній канал. Сашко промайнув у випуску лише декілька разів, але цього цілком вистачило, щоб моє дурне серце пропустило удар. Бажання знову побачити цю людину особисто стало вже якимсь нав’язливим.

Пізніше, я сама не помітила, як заснула з пультом у руці. Здається, мені навіть щось наснилось, але я не впевнена. З крихкого сну мене вирвали чиїсь обережні дотики. Прокидатися дуже не хотілось, але очі самі розплющились. Герман дбайливо підхопив мене на руки і відніс до спальні. Я не пручалась, хоча і відчувала себе трохи ніяково.

Чоловік вклав мене на ліжко і вкрив тонкою ковдрою. Я тихо спостерігала за ним з-під напівопущених вій, і коли Герман вже збирався вийти з кімнати, я обережно взяла його за руку.

— Не спиш? — тихо спитав він і подивився на мене.

— Вже ні, — також тихо відповіла я.

— Вибач, якщо розбудив. Не хотів. Більше не заважатиму, треба ще трохи попрацювати.

— Дякую, — трохи помовчавши, відповіла я. — За твою згоду. Це дуже багато для мене означає.

— Нема за що, — він усміхнувся і суворість зникла з його обличчя. — Спи, — чоловік поцілував мене в чоло і тихо вийшов зі спальні.