Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Ритка вміє добиватися свого. Як добре, що я не чоловік, на якого вона поклала око. Одного погляду на цю тендітну руду кішечку вистачить, щоб помчати діставати для неї зірку з неба. Ні, ну правда! Чому? Чому вона досі незаміжня?! З такою зовнішністю і манерами, як у неї? Адже мрія, а не жінка… Ах, забула… Характер…

- Гаразд. Убовтала, - здалася я й полізла в сумку за улюбленою колодою. Вона завжди зі мною, тому що я використовую її і на роботі, і вдома. Взагалі, у мене багато колод карт, але ця - моя головна. - Як його звати?

- Сергій. Він високий накачаний брюнет з офігенною дупкою!

- Такі подробиці карткам не потрібні. Достатньо імені, - перебила її я, але Риту вже було не зупинити.

- А ця його борідка... Мммм... Просто з розуму мене зводить щодня! І хоче він мене! Знаю, що хоче. Дивиться так… Ну, знаєш, як тигр на кролика… А на побачення все не кличе…

- Це ти кролик? - з сарказмом хмикнула я.

- Ясько, для нього я готова стати будь-ким і в будь-яку позицію! Розумієш? Шикарний чоловік…

- Ну, це я вже зрозуміла... Візьмемо для нього Короля жезлів...

- Так, з "жезлом" там теж все гаразд, - недвозначно констатувала Рита з мрійливою усмішкою на обличчі.

- Ох, Рито ... Ну ти і збоченка! Що завгодно опошлиш!

- Ну, люблю я секс! Чого приховувати? – голосно заявила вона, зробивши театральний жест рукою. - Знайти б ще чоловіка нормального! – вже тихіше продовжила вона свою тираду. – Сексу хоч відбавляй… А мені ж уже 36… Хочеться кохання, романтики, сім'ю і таке інше… Он, як у вас із Владом, якщо вже взагалі безвихідь…

Фиркнувши на її чергову підколку в бік Влада, я пропустила її слова повз вуха. Що поробиш? У цьому вся Рита. Вона з тих людей, що завжди все прямо говорять. З нею я не хвилююся про те, що вона подумає щось погане або приховає образу, тому що всі свої думки подруга негайно висловлює мені в обличчя. Напевно, за це я її й ціную. За прямолінійність, чесність та безкомпромісність. Краще нехай мене образить її грубий коментар, ніж лицемірна посмішка чи байдуже замовчування, коли я в чомусь помиляюся.

- Подивимося... Король наш успішний по Шістці жезлів...

- Ще б пак! Начальник департаменту у міськраді! - вклинилася Рита, нависнувши над картами, які я викладала і розкривала по черзі на білій скатертині навколо Короля Жезлів.

- … Є в нього на прикметі одна руда Дама кубків… - з натяком продовжила я і підморгнула.

– Так! Докладніше, - задоволено усміхнулася подруга, перебираючи маленькими акуратними пальчиками серветку. - Це ж я, так?

– Схоже, що ти. Але... Поруч із ним ще Дама жезлів і вона йому ближче по масті. Дружина чи що?

- Ну дружина… Дружина…

Рита винувато відвела погляд. Я накинулася на неї з обуренням.

- То він одружений? Ти в своєму розумі? - ледве стримуючи крик, вичитувала її я.

- Він обмовився якось, що збирається розлучатися! Скаржився на цю чуму, що вона йому життя не дає.

- Господи, Рито! - обурювалася я, - Знову на ті ж граблі! Ти ж розумна жінка! Невже ти...

Я не встигла домовити фразу, бо мене грубо перебив чоловік за сусіднім столиком. Все той самий, з шампанським.

– Е! Жіночки! А що за херня тут відбувається? Це кафе чи шабаш?

Ми з Ритою зневажливо подивилися в його бік, але ніяк не відреагували на зауваження раніше відшитого кавалера. Мені стало якось ніяково продовжувати розклад, але все-таки я постаралася абстрагуватися. Не варті ці хами нашої уваги. Зрештою, я не робила нічого поганого, аморального чи такого, за що можна було б засудити.

Тим часом п'яний чоловік покликав до себе офіціанта і щось нашіптував йому, тикаючи в нас пальцями. Ми старанно не помічали нахабних поглядів та коментарів у наш бік.

- Він, може, й не встоїть перед тобою, але дружину не покине, розумієш? Тут Четвірка жезлів поруч із… – продовжила я тихо.

Мене перебив офіціант, що підійшов до нас, і з широкою усмішкою на обличчі вибачливим тоном озвучив несподіване прохання.