Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

У лісі довелося пробути всю практику братів, але решту часу я сиділа в таборі, переважно одна. Магістр Гаурз обплутав мене захисними заклинаннями і виставив магічний бар'єр, щоб я не пішла з території табору, і мене не потривожили дикі тварини. Бар'єр, як на мене, був виправданий, звірі приходили, натикалися на магічну огорожу, трохи сиділи і йшли. Мене тішило, що в таборі був організований похідний туалет і була вода, а то було б зовсім ніяково. У мої обов'язки входило підтримувати багаття. Раз на кілька годин обережно підкладати гілки.

Коли практика закінчилася, я раділа більше за всіх. Хлопці, дивлячись на мене, посміхалися. А потім ми вчотирьох вирушили додому. Транспорт тут був схожий на той, до якого я була звична. Поїхали автобусом і через півдня вже були вдома. Я тільки й запам'ятала, що він двоповерховий. На другому поверсі спальні, а на першому простора вітальня з кількома зонами відпочинку та простора кухня.

— Сама викупаєшся? — запитав Дерек.

— Так.

— Дереку, вона весь навчальний рік сама купалася, — нагадав Януш.

— Вона сильно схудла за вашу практику. Ви її що, не годували?

— Годували.

— Вона стала виглядати ще молодшою і ще більш тендітною.

— Просто ви двоє відвикли і трохи забули яка вона мала. А я її щодня бачив і не бачу різниці.

На радощах набрала собі ванну з піною. Вона для мене була глибокою і в ній могла плавати. Зручно бути малою. Через півгодини моїх бовтань брати не витримали і зайшли у ванну. Добре, що я була в піні й вони мою наготу не побачили. Хоча вона їх цікавила зараз в останню чергу.

— Фух, жива! Ми переживати почали, а вона тут хлюпається в піні!

— У мене давно не було ванни! Можна добре відмокнути й відмитися. Виходьте, я соромлюся!

— Що ми там не бачили, — відмахнувся Дерек і став спускати воду, — ти ще дитина і тобі нема чого соромитися.

Психанула, запустила в нього напівпорожню пляшечку від гелю, влучила чітко в голову.

— Влучно, — сказав Ронбер, — але Дерек має рацію. Ми тебе тільки викупаємо і закутаємо в рушник. І раз ти бачила нас із дівчатами, значить, маєш розуміти, що ми достатньо бачили жіночої анатомії.

Скільки б не відбивалася, мене викупали в три пари рук і закутали в просто величезний рушник і в такому вигляді потягли на перший поверх. Годувати намагалися з ложечки і мало не отримали в лоб ложкою. Прибори мені віддали і дали самій поїсти.

Я ще після лікарні зазначила, що волосся, яке деякі дівчата видаляють лазером і епіляцією, у мене пропало ось зовсім і тепер навіть голяка я була як дитина.

— Твої речі ми закинули в прання. Але трохи чистого знайшли, буде тобі в що одягнутися.

На щастя, це були штани і футболка. Після обіду брати відпросилися в мене погуляти зі своїми дівчатами. Вони жили в цьому ж місті і їм дуже хотілося з ними зустрітися.

— Погріти собі зможеш?

— Так.

— Якщо що ми замовили доставку продуктів, уже отримали і холодильник повний. Знайдеш, що тобі сподобається.

— Коли ви прийдете?

Хлопчаки зніяковіли.

— Гаразд, я вам не нянька.

Мене поцілували в щоку, і брати пішли. З технікою я розібралася і прибрала наш посуд у посудомийку. На столі прибрала і пішла досліджувати дім. Дитячих книжок у будинку не було і було, відверто кажучи, нудно. Знайшла пральню за звуком, машинка якраз закінчила віджимання і показала, що прання закінчилося. На ній стояла сушильна машина, щоб перекласти в неї мокре, довелося взяти табуретку. Зате через три години я розкладала чисті речі. Братам просто залишила їхні стопки в їхніх кімнатах, на ліжках.

Хлопці повернулися ще засвітло. Дуже здивувалися, побачивши мене з їхнім дідусем на кухні. Він допомагав мені з готуванням і зараз на моє прохання діставав готову курку з картоплею. Я запікала за знайденим у мережі рецептом. Місцевий інтернет показав мені дідусь і навчив користуватися місцевим планшетом і телефоном.

— Дідусю, — сказали брати в один голос і шоковано.

— Лія тебе не злякалася?

— Злякалася, влучно кидається. Добре, що з реакцією в мене все гаразд, і черевик, що летів у голову, зловив. Потім пояснив, що я ваш дідусь і вона все ж помітила схожість. І мій син підтвердив мою особистість. А вам ще влаштує головомойку, залишати дитину саму вдома не можна.

— Вона розумна і дурниць не робить.

— Уже знаю. Голодні? Ми тут готування освоюємо. Я тільки різав і тягав тяжкості. А рецепти вона вивчала. Малятко дуже добре читає.

— А де ваші дівчата?

— Удома, — сказав Януш. — Їхні сім'ї теж хочуть побути з ними, ми завтра побачимося. Дідусю, ти з нами поживеш?

Я уважно стежила за ними. Було трохи прикро, що не можу одна вдома залишитися і мене сприймають майже немовлям.

— Поживу, — сказав він з посмішкою, його відповідь мене порадувала.

Хлопців я швидко почала сприймати саме як старших братів. Була приємна їхня турбота й увага. Брати з дідусем і моєю маленькою допомогою за один раз з'їли всю приготовану картоплю з курочкою.

— Смачно, сестричко! — сказав Дерек.

Я задоволено посміхнулася. Дідусь дав ще погортати кулінарні рецепти, і ми приготували ще кілька страв. Їх з'їли на вечір і вранці вже доїдали залишки.

— М-да, четверо дорослих чоловіків вдома, дуже ненажерливі.

Почула, як за спиною покотилися зі сміху. Подивилася, брати, всі троє. Дідусь стоїть поруч і ледь стримує усмішку.

— На обід три яблука залишилося, — сказала їм із хитрою посмішкою.

— Ну, ми поїдемо в місті, а ти можеш із дідусем прогулятися в магазин.

Я ввечері намагалася пограти на дідусевому планшеті й подивитися відео. Він його тільки й встигав що відбирати і видаляти іграшки. Пообіцяв, що купить мені вранці і планшет, і телефон. Зараз, дивлячись на мене, він кивнув і сказав:

— Заїдемо в кілька магазинів. Обіцяв, що куплю планшет і телефон, значить, куплю. І для навчання тобі знадобиться. І батько на твоє ім'я картку відкрив.