Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ну так, бачу. І що з того? 

-От із-за нього і танцюємо поки бал не закінчиться.

-Е ні! Я на таке не підписувалася!

  Я висвободилася із полону його рук і, прихвативши один келих білого вина у найближчого слуги, попрямувала на вихід до машини Сашка.

  Господи, ну що за день такий? От кажуть люди: „Чорна стрічка завжди замінюється білою ", але мені здається, що все моє життя сплошная чорна стрічка. Ну, не враховуючи Сашка з Лізою. Мати завжди зайнята і завжди від мене щось приховує. Вона ніколи не розповідала про моє дитинство. Кожного разу коли я починала піднімати цю тему їй терміново потрібно було або бігти вивішувати білизну, або готувати вечерю, або ,, Аїдо, чого ти пристала? Богом прошу іди займись чимось корисним!". І так завжди! Аїдо, не заважай! Аїдо, відвали! Ну чого ти від мене вічно хочеш, Аїдо! Що своїх справ нема?! Чого лізеш до мене?!

  І от про яку ж таку сімейну і дружну любов пишуть письменники?! Де ви її знаходите? Коли починаєш віддавати свої почуття, емоції, любов, всю себе людям - їм начхати. Але як тільки тобі стає начхати на них, то зразу з'являється море питань: " Доню, що сталось? Ти образилась? Чого ти мовчиш? Ти зі мною посваритися зараз хочеш?! Ти спеціально це все зараз робиш?". Звісно ж ні! Само якось виходить! 

  От чому більше частину свого часу я проводила раніше саме із Лізою. Ну, як мінімум в ті моменти коли Сашко десь не в місті, або їзде по справам.

  Вона єдина людина яка мене розуміє, яка показує, що я не зайва людина в її житті і яка приймає мою любов з радістю. 

  Чому всі люди не такі? 

  Це мені здається не зрозуміти ніколи ...

***

  Годину.

  Я вже бісову годину стою біля Сашкової автівки з триклятим келихом вина. 

  Як ви розумієте, вина там вже давно нема, а от келих і злоба нікуди не ділись.

  Агов! Вже більшість гостей покинули замок, де вас носе?! 

  Я вже тричі дзвонила но номери обох друзів, та обидва недоступні. Я вже навіть не знаю що собі думати. А якщо їх там напоїли і вони знепритомніли? Або, якщо вони зайшли в якийсь черговий коридор і заблукали в ньому? Або, якщо ... ?

  Якщо вони зараз ідуть до мене повиснувши один на одному і весело сміючись. 

-Ік ... Ой, Аїдо, а ти вже тут? - Подруга змогла відкрити свої вузькі від сміху очки першою і побачити моє невдоволене обличчя. - Ми тут трохи цей ... Ік, запізнилися і ...

-Я бачу. - Сухо відповіла я.

-Ти нас пробач, подруго ... Ік, - продовжив Сашко, - але я зараз всіх розвезу по домам! Обіцяю! Ік! Я вас привіз – на мені і відповідальність! Ік ...

-Сідай в машину! Відповідальний ти наш ... - сказала я і пішла до дверцят водія, куди двинув і Сашко. - Е-ні, в такому стані ти за кермо не сядеш! Я не дам цьому статися! Сідайте обидва на задні сидіння.

-Але ж в тебе наче не було прав. - Гляньте-но, на п'яну голову Лізки навіть розумні речі приходять.

-Тебе це зараз дійсно хвилює? Сідяй в машину кому кажу, виходу у нас нема.

  Терпіти не можу п'яних.

***

  Ми вже близько години в дорозі. Так, а чого ви чекали? Я ніколи не іздила по цьому шляху, а навігатор глючить! Але як не крути, як для людини у якої немає водійського посвідчення я досить непогано веду машину Сашка.

  Я навіть ні на одну ямку не потрапила! А цим навіть сам Корнієнко похвалитись не може.

  Нарешті, я бачу вогники нашого міста. Зараз під'їду до свого будинку, а далі Сашко вже доїде. Вони живуть не далеко від мене. 

  За цей час на вулиці вже стояла глуха ніч. Годин дванадцять вже напевно ... Так, їхала я доволі довго, хоча відстань від Центра до нашого міста не велика.

  На черговому світлофорі я повернула обличчя до друзів ... які вже тихо-мирно спали один на одному.

  Ну що за люди, га?!

  Це ті що кричали: „ Та ми дорослі вже! Все самі можемо!". А на ділі навіть не можуть тримати контроль над випитим алкоголем. І як їх взагалі охоронці не виперли? 

  До дому я доїхала спокійно і вже хотіла зупиняти десь машину, але помітила дві цікаві фігури біля мого дому.

-Так що ж за день такий?! І тут ти! ...

***