Читати книгу - "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Гав, - кивнув головою Боба і завиляв хвостом.
Артем кинувся назад до квартири, через пару хвилин вибіг і помчав до «Кооператора». Ще через пару хвилин перед Бобою лежало білосніжне морозиво «Пломбір» із згущеним молоком.
В МІСТІ ЗНОВУ СВЯТО
Минув рік, і Артем підріс. Цього року він піде до школи, але поки що насолоджується останніми безтурботними днями літа. Адже саме влітку до міста приїжджає цирк – його заповітна мрія! І ось, яскравий караван циркових автомобілів уже мчить містом, обіцяючи незабутнє свято. Величезний шатер незабаром з'явиться в парку, а яскраві афіші сповіщають про приїзд мандрівного цирку Шапіто "Рів'єра" з новою програмою "Сонячні артисти". Афіші закликають не пропустити цю унікальну подію!
І Артем не пропустив.
Артем сидів з татом у першому ряду. Вони купили квитки за максимальною ціною, щоб краще все побачити. Хлопчик крутив у руках свою чарівну паличку. Хоча вона втратила свою силу, Артем не викидав її, зберігаючи як спогад про чудову пригоду.
Вистава була чудова: фокусники, дресувальники, повітряні гімнасти – всі артисти були неперевершені, номери оригінальні, свято в місті вдалося. Артем був у захваті. Тільки одне непокоїло хлопця: вистава майже добігала кінця, а клоунів не було. Дивно.
І ось, на манеж вийшов темношкірий конферансьє з французьким ім'ям Франсуа і запросив тишу в залі.
"Невже кінець вистави?" - розчаровано подумав Артем. - "А де ж клоун?"
- А зараз! - вигукнув з жахливим акцентом конферансьє. - Вперше на нашій арені – клоун Рижик! Прошу, зустрічайте!
Шатро здригнулося від оплесків. Не аплодував лише Артем. Чарівна паличка випала з його рук, а сам хлопець сидів ні живий, ні мертвий. Він боявся повірити, що це той самий Рижик.
"Не може бути," - думки в голові бігали, натикаючись одна на одну, як ті таргани. - "Не може бути, щоб це був він. Він же залишився в Забутому Парку. Це хтось інший."
Згасли всі прожектори, на манежі стало темно.
Завіса легенько відхилилася, і в щілину виглянуло злякане обличчя рудого клоуна. Одинокий прожектор відразу ж направив свій промінь на це місце, висвітлюючи руде волосся та обличчя, густо всипане ластовинням, яке навіть грим не міг приховати. Клоун зробив несміливий крок, другий і вийшов на манеж. Він ішов так, наче ступав босоніж по розжареному вугіллю, обережно ставлячи ногу спершу на носочок, немов перевіряючи, чи не гаряче, чи не обпечеться а потім ставив всю ступню.
Клоун зупинився в самому центрі арени, злякано обводячи поглядом принишклих глядачів, ніби чогось боявся. Публіка також мовчала, здивована такою поведінкою клоуна.
Раптом всі прожектори увімкнулися разом, вдаривши своїми променями в центр манежу та освітлюючи маленьку фігурку рудого клоуна. І клоун посміхнувся.
- Тату! - закричав Артем, плескаючи з неймовірною силою своїми маленькими долоньками. - Тату, це Рижик! Це ж Рижик, тату!
- Ти його знаєш? - запитав тато.
- Звичайно знаю, - не зводячи захопленого погляду з Рижика, відповів хлопчик. - Я ж його врятував.
- Від чого? - здивовано запитав тато.
Але в цей момент клоун підбіг до Артема, підморгнув йому і схопив тата за руку. Тато опирався, але Рижик таки витяг його на арену, де вже чекали інші батьки, щоб повеселити своїх дітей разом із клоуном.
Рижик веселив дітей довго, це був сольний номер. Він декілька разів уже закінчував номер, прощався з глядачами, але ті його не відпускали, аплодували мов навіжені не жаліючи долонь, а саме гучніше намагався аплодувати Артем звичайно.
Рижик вийшов на манеж знову і вибрав із зали дівчинку. Дівчинка вибігла на манеж до клоуна. Рижик у неї запитав:
- Як тебе звати дівчинко?
- Віка.
Рижик уважно глянув на дівчинку здивованим поглядом і сказав:
- Ні ти не Віка.
Глядачі сміялись, аплодували, їм було смішно, вони думали що Рижик жартує над дівчинкою. Але Рижик не жартував.
- Віка, я! - дівчинка почала нервувати.
- Ні, - спокійно сказав клоун. - Віку я знаю. Вона інша. В тебе є Бобик?
- Хто такий Бобик? - запитала дівчинка, вона вже ледь не плакала і була вже не рада, що погодилась вийти на арену.
Рижик також помітив зміни у настрої дівчинки, тому вирішив виправити ситуацію:
- Песик! - посміхнувся він дівчинці. - У тебе є песик Боба.
- Ні, немає, - дівчинка вже нічого не розуміла і поглядала на маму.
- Ти не любиш песиків? - допитувався Рижик у дівчинки.
- Не дуже, - відповіла дівчинка чесно. - Вони кусаються.
- А, хто тобі подобається? - підбадьорював клоун дівчинку.
- Метелики.
- То бери їх, - Рижик посміхнувся, підніс відкриті пусті долоні до своїх губ і щосили дмухнув на них, немов здимаючи невидимі пилинки.
З долонь клоуна в той же час злетіла хмара яскравих метеликів. Вони почали кружляти довкола дівчинки, яка зачаровано спостерігала, як вони сідають на її волосся; один навіть усівся їй на ніс. Дівчинка чхнула, і хмара метеликів, злякавшись, розлетілася по всьому залу. Здивовані глядачі не могли відірвати погляд від яскравих створінь, які кружляли над ними та сідали на їхніх дітей.
Рижик стояв у центрі манежу, як і двісті років тому. Але тепер в нього летіли не насмішки та образи, сміття та недоїдки. Зараз до нього летіли радісні посмішки дітей і дорослих, гучні аплодисменти та вигуки «браво». Весь зал аплодував Рижику стоячи.
Щасливий клоун вклонявся глядачам, розвертаючись до кожного сектору окремо. І раптом Рижик знову побачив Артема, який сидів, стискаючи в руці свою чарівну паличку, та посміхався.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК», після закриття браузера.