Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Лукар лежав у ліжку, безсило вдивляючись у стелю. Події останніх днів вирували в його голові, але залишалися лише уривками. Останнє, що він чітко пам’ятав, — це розмова з відьмою. Після того все здавалося схожим на кошмарний сон: обривки слів, темрява й відчуття нескінченної тривоги.

— Чим ти взагалі думав? — голос Альфи розітнув повітря, мов грім, змушуючи Лукара здригнутися. — Як ти посмів без мого відома перетнути межу з відьмами? Ти хоч розумієш, що накоїв?!

Лукар підвівся на ліжку, стискаючи кулаки. У його очах спалахнув вогонь протесту.

— Відьми мали право тебе вбити, Лукаре! — продовжував Альфа. — Або, що гірше, могли катувати тебе роками. Ти порушив закон стаї!

— Мені байдуже на ваші закони, — холодно відповів Лукар, його голос бринів викликом.

Альфа рикнув, ледь стримуючи лють. Його постава, міцна, мов скеля, була пронизана розчаруванням і гнівом.

— Наші закони, Лукаре! — він ступив уперед, і Лукар відчув, як потужна енергетика батька обрушилася на нього. — Це все, що ти можеш сказати? Ти — мій спадкоємець, майбутній альфа, а поводишся, як недосвідчене щеня! А ти хоч на мить подумав про матір?

Лукар завмер, але його погляд не відвівся.

— Вона і так зруйнована! — кричав Альфа, у його голосі проривалася біль. — Після зникнення твого брата вона не виходить зі своєї кімнати. Вона не їсть, не говорить. Якби вона втратила і тебе...

— Я зробив це не лише для себе! — голос Лукара затремтів від стриманих емоцій, він зціпив зуби, щоб не дати собі зламатися. — Я зробив це для всіх нас! А що зробив ти? Він твій син!

Ці слова вдарили Альфу, немов удар блискавки. На мить його обличчя потемніло, але потім він загарчав:

— Я знаю, що він мій син! — його голос набув зловісного відлуння, лютого й сповненого болю. — Але я альфа! У мене є стая, відповідальність перед усіма, і вже потім...

— Я хоч спробував щось зробити! — перебив Лукар, у його голосі бриніли сльози й відчай.

— І як? Чого ти досягнув? Ти повернув його? Ні! — голос Альфи розколов тишу.

— Я спробував! І я не шкодую! — Лукар піднявся на ноги, трясучи від обурення. — Якщо ці відьми не хочуть допомогти, я знайду інших. І буду шукати, поки не поверну брата! Ти поводишся так, наче він помер, але я не вірю в це!

— Ти не будеш більше шукати відьм! — гаркнув Альфа, його голос затопив кімнату владою. — І не покинеш територію стаї. Якщо буде потрібно, я особисто посаджу тебе в клітку!

Лукар стиснув кулаки, в його очах спалахнув бунт.

— Можеш посадити мене в клітку, але не змусиш здатися, — прошипів він.

Альфа мовчав, його груди тяжко здіймалися. Напруга в кімнаті досягла піку. І раптом, не стримуючи люті, він схопив стілець, що стояв біля столу, і з усієї сили пожбурив його в стіну. Дерев’яні уламки розлетілися навсібіч, мов дрібні іскри, а гучний тріск відлунював у тиші.

— Ти не розумієш, що граєш із вогнем, Лукаре! — його голос був сиплий, але сповнений болю.

Не кажучи більше ні слова, Альфа різко розвернувся й вийшов із кімнати, залишивши Лукара сам на сам із своїми думками та уламками від зруйнованого стільця.

Лукар провів його поглядом, його серце калатало, а в голові вирувала буря.

Лукар лежав у ліжку, не відводячи погляду від уламків стільця, розкиданих по підлозі. Відлуння гучного тріску досі бриніло у вухах, змішуючись із гучним биттям його серця. У ньому вирувала буря емоцій: лють, відчай, провина й водночас тиха впертість, що, попри все, він не здасться.

Груди здавило, ніби він вдихав лід, а видихав полум’я. Його руки все ще тремтіли після останньої сутички з батьком, але це було не лише від страху чи напруги — це була лють. Лукар знову і знову прокручував у голові слова Альфи, немов вони були отруйними стрілами, що болісно впивалися в його серце.

"Як він може?! Як він може просто сидіти й змиритися?!" — думки Лукара крутилися навколо батькових звинувачень і того, як легко Альфа відкинув його спроби. "Це ж його син... це мій брат!"

Лукар ковтнув грудку в горлі. Він відчував, як гнів поступово змінюється чимось іншим, важким і темним. Біль утрати і страх перед тим, що його брат справді може бути мертвим, почали точити його зсередини. Але він люто відкинув цю думку.

Він  встав і ледве підійшов до вікна, вдивляючись у темряву, що огорнула територію стаї. Холодне місячне світло падало на його обличчя, підкреслюючи напружені риси.

"Ні, я не можу здатися. Якщо не я, то хто? Батько ніколи не зрозуміє. Він завжди ставить стаю вище за все. Але для мене важливо знайти його. Знайти і повернути, за будь яку ціну..."

Його пальці мимоволі стиснулися в кулаки. Сила волі поступово брала верх над відчаєм. Лукар відчував, як у ньому знову спалахує те саме полум’я, яке привело його до відьом уперше.

Попри всі загрози, незважаючи на батькову заборону, він знав: він не зупиниться. Його брат живий, він це відчував. І хай це означає протистояння Альфі, хай йому доведеться перетнути всі межі, він усе одно зробить те, що має зробити.

Тяжке повітря в кімнаті стало задушливим. Лукар кинув останній погляд на розкидані уламки стільця, які, здавалося, символізували його розрив із батьком. Потім він повернувся до ліжка, сів на краю і втупився у підлогу, обдумуючи наступний крок.