Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

— Щось ми упускаємо, — сказала Кадмія Ловарі, вкотре розглядаючи плани палацу, з усіма прибудовами, підвалами та від руки намальованими нішами для підслуховування, потайними коридорами та навіть невеликими схованками.

— Ми всі стіни переміряли, — нагадав Мікал, який особисто ганяв молодь із мірними стрічками.

— Але ж не міг він випаруватися.

— Може, в якійсь шафі сидить, — буркнув Мікал.

— У жіночих спідницях ховається, — додала вовчиця і голосно пирхнула.

— Щось ми упускаємо, — повторила Ловарі, дивлячись на той самий план. — Чогось ми не врахували.

— Може, він усе ще по підвалах лазить? Або застряг в вентиляційному отворі і про це ми дізнаємося, коли засмердить, — пробурчала Мелана. — Іще ми в пічних трубах не дивилися і не перекривали їх, а за величезного бажання і там можна пролізти і ... пам'ятаєш проект того божевільного, який вважав, що якщо пускати дим між підлогою і стелею верхньої та нижньої кімнат буде набагато тепліше в обох, ніж якщо труба йтиме прямо в стіні?

Ловарі кивнула, лайнулася і озирнулася.

— Я піду, попереджу про таку можливість, — спокійно сказала стара примара, що весь час стояла в кутку біля шафи і гидливо розглядала книжкові корінці. — Заодно й перевірю таку цікаву теорію. І якщо знайду в трубі таргана, роздавлю його, як він того заслуговує.

— Тільки не до смерті, нам його розпитати треба! — нагадала Ловарі, але примара вже зникла і було незрозуміло почула вона, чи ні.

***

Валад сидів у кріслі в найдальшому і найтемнішому кутку і тужливо дивився на компанію, що зібралася в Центральній кімнаті.

Компанія була майже суцільно жіноча. З чоловіків тут були тільки він сам, ще два мага, один вовк-амулетник і підозріло прозорий і практично невидимий на тлі стіни Мален. Всі інші — жінки. І звична вагітна трійця. І четверо незнайомок, чиїхось там дружин, Валад принципово не вдавався до подробиць того, чиїх саме. І четвірка вовчиць. І дві дівчини приведені учнем Мірака. І служниці, що незрозуміло як тут опинилися. І навіть п’ятеро привидів, котрих прийти сюди вмовив Юміл. Він взагалі якось занадто легко вмовляє привидів на різні дурниці.

Жінки в такій кількості в невеликій кімнаті Валада навіть лякали трохи. Тому що жінки легше піддаються відчуттям і резонують. І якщо якась дурепа побачить павука і заверещить, враховуючи ситуацію може початися колективна паніка. І заспокоїти цю компанію буде нелегко. І паралізувати їх щоб накричати не можна. Особливо вагітних. До них взагалі треба ставитися дбайливо.

Валаду всі, кому було не ліньки, набридали лекціями на цю тему.

— Прокляття, — похмуро пробурмотів чоловік.

Прекрасні елана, не менш прекрасні вовчиці, магині і навіть чарівні служниці дружно про щось щебетали, стоячи поряд зі столом, сміялися і, схоже, збиралися пити чай. Просто поки що не вирішили кого за ним послати.

А Валаду ставало тужливо-тужливо.

І найприкріше було те, що він сам зголосився охороняти цей курник.

— Хоч би щось уже сталося, — похмуро пробурмотів він.

— Я тобі стануся, — не менш похмуро промовили за спиною.

Валад озирнувся і побачив ще одну жінку — примарну.

— Висоту стель тут міряли? — ще похмуріше запитала вона, невдоволено дивлячись ліворуч і вгору. — І там пічна труба, так?

Валад простежив за її поглядом, лайнувся і став на ноги. А потім, глибоко вдихнувши, пішов переміщати курок подалі від захованої в стіні пічної труби.

Привид хмикнула, випередила його і зникла у стіні.

Цінні жінки почали ставити дурні питання, з великим небажанням відходити від облюбованого столу, а потім ще й намагатися його перемістити разом із собою. Бо без столу незручно. І на пил, що почав сипатися тонким струмком у кутку, ніхто не звернув уваги. Сипався він безшумно.

Примарна жінка зі стіни вискочила як ошпарена, гаркнула на Малена, щоб тримав захист, і знову зникла, потягнувши за собою ще одну даму-примару.

За стіною щось гримнуло.

Дружно верескнули жінки, нарешті усвідомили, що небезпека реальна, дали спокій столу і побігли спочатку вправо, а потім, коли до Валада дійшло, що напад підготували саме на цю кімнату, до дверей. На щастя, не заперечуючи і нічого не питаючи. Перед ними помчав Мален, виставляючи щит. Тому що в коридорі також хтось міг чекати.

А за стіною ще раз грюкнуло. Струмінь пилу перетворився спочатку на пісок, а потім і дрібні камінці. І цінні жінки ледве встигли покинути нібито безпечну кімнату до того, як частина стелі впала вниз і на підлозі, серед шматків дерева і каміння, засмикалось щось велике, незадоволене і таке, що невдовзі могло не поміститися в кімнаті.

— Виводьте їх подалі, а краще до Ловарі з її компанією, — наказав Валад чи то вовчицям, чи то привидам, підморгнув Ліїн, що обернулася, і рішуче пішов назад.

Те, що впало в кімнату, він встиг роздивитися. І був впевнений, що дозволяти йому вирости не можна. Бо тоді від палацу залишаться одні руїни.

— Прокляття, навіщо їм ці курки? — спитав сам себе, зачиняючи за спиною двері.

Щось темне, що видавало ричачі і хлюпаючі звуки, продовжувало смикатися, шкрябало по підлозі пазурами, чимось клацало і мляво ворушило крилом. Поки що єдиним, але таким величезним, що воно діставало до протилежної стіни.

— Прокляття, — пробурмотів Валад. — Так я й знав, що ми не встигли.