Читати книгу - "Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero"

Четвер здається так далеко, що я вже починаю сумніватися, чи не потрапила у якусь часову петлю.

Я намагаюся відволіктися роботою, але в книгарні не вистачає суєти, яка могла б захопити мене повністю. Звичайно, відвідувачі заходять, запитують щось, я їм допомагаю, пропоную новинки, проте мої думки постійно повертаються до одного: четвер.

Ярослав. Літературний вечір.

Що я скажу? Як поводитися? Як одягнутися?

Вівторок.

Я складаю книги на полиці, і коли доходжу до розділу психології, мені трапляється щось про подолання соціального хвилювання. Це знак. Беру її і поки немає клієнтів, гортую.

«Дихайте рівно, фокусуйте увагу на теперішньому моменті…»

Фокусуюсь. Я стою в книгарні, у мене в руках книга, все добре. Все під контролем.

Через п’ять секунд уявляю себе у четвер в тій кав’ярні — і знову панікую.

Середа.

Кирило поїхав у відрядження, і хоча я б ніколи цього не визнала вголос, мені його бракує. Так, він постійно підколює мене, але принаймні з ним не так страшно.

Я приходжу додому, вмикаю серіал, але не можу сконцентруватися на сюжеті.

У мене з’являється ідея: може, написати Ярославу і запитати ще щось про вечір? Але ж це виглядатиме так, ніби я не можу дочекатися, так?

Відкриваю його профіль в Instagram і просто дивлюся. Він недавно виклав фото з новою книгою.

Я машинально відкриваю повідомлення і пишу:

Я: О, ця книга цікава?

Секунда. Дві. Три.

Я чекаю.

Телефон вібрує.

Ярослав: Дуже. Хочеш, принесу на вечір?

Я кліпаю. Це означає, що він вже точно розраховує на мою присутність.

І це чомусь змушує мене панікувати ще більше.