Читати книгу - ""Між рядками поглядів", Love"

 Ти ж розумієш, що після такого відео вони не зупиняться? — сказала подруга, заглядаючи в ноутбук.
— Я знаю, — відповіла Аліна. — Але я не зупинюсь теж.

Її голос уже не тремтів. І хоча страх усе ще жив у грудях, поряд із ним з'явилось щось інше — стійкість.

Через кілька днів вона прийшла на відкриту лекцію в університеті. Людей було багато, серед них — знайомі обличчя. Ті, хто колись сміявся. Ті, хто мовчки проходив повз. Ті, хто писав образи анонімно. І… він.

Данило сидів у передньому ряду.

Їхні погляди зустрілися. Він змінився. Його очі не були зверхніми. Там було щось... складніше. Винне.

Після лекції він підійшов.

— Привіт, — тихо сказав він. — Можна?

— Слухаю, — відповіла вона холодно, хоча всередині все стиснулося.

— Я бачив твої відео. Усе, що ти сказала… Це було сильно. І я… я теж принижував. Мовчки. Дивився. Сміявся.

Він говорив чесно. Без пафосу. Без гри.

— Чому ти тут, Даниле?

— Бо хочу попросити вибачення. І… тому що хочу знати тебе таку, якою ти є зараз.

Аліна мовчала. Її серце калатало.

— Я не та, якою була. Але й не та, яку ти, можливо, хочеш бачити, — сказала вона. — І я не знаю, чи можу пробачити. Але я навчилась слухати серцем. І, мабуть, ти теж маєш шанс.

Він усміхнувся. Несміливо. Справжньо.

— Я чекатиму. Скільки треба.

---