Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 1. Справа про зниклого чоловіка, Віталій"

Десять годин минули в напруженому очікуванні. Оперативники працювали не покладаючи рук, відстежуючи кожен можливий контакт Олени Кравченко, відомої як Кобра. Її телефонні дзвінки, активність у соціальних мережах, старі адреси – все було під ретельним контролем. Нарешті, близько полудня, патрульна машина поліції зупинилася біля одного з багатоквартирних будинків у спальному районі міста. Кобру було заарештовано без жодного опору. Вона виглядала спокійною, навіть дещо втомленою, ніби очікувала цього моменту. Її доставили до того самого відділку поліції, де працював підполковник Соловей.

Кімната для допитів видавалася Олені Кравченко, відомій у певних колах як Кобра, надто вже офіційною та холодною. Металевий стіл, два жорстких стільці, тьмяне світло лампи під стелею – все це створювало атмосферу напруги та безвиході. Навпроти неї сидів підполковник Соловей, його погляд був спокійним, але пронизливим.

– Отже, пані Кравченко, – почав Соловей, його голос звучав рівно та без емоцій. – Ми затримали вас у зв’язку зі зникненням Андрія Сергійовича Хруща. Що вам про це відомо?

Кобра відкинулася на спинку стільця, її обличчя залишалося незворушним.

– Я не знаю ніякого Хруща. Вперше чую це прізвище. Ви помилилися, затримавши мене.

– Невже? – Соловей ледь помітно посміхнувся. – А як щодо Віктора Володимировича Задорожнього? Це ім’я вам знайоме?

Кобра злегка нахмурилася.

– Ні, не пригадую такого.

– Дивно. А він вас дуже добре знає. Навіть прізвисько ваше пам’ятає – Кобра. І про татуювання на вашій правій руці розповів.

Обличчя Кобри зблідло. Її впевненість почала танути.

– Скорпіон… Він… він щось вам сказав?

– Так, Олено Миколаївно, Скорпіон був досить відвертим. Він розповів нам багато цікавого. Наприклад, про те, як ви разом розіграли сценку рано вранці біля будинку Хруща.

– Я… я не знаю, про що ви говорите, – пробурмотіла Кобра, намагаючись зберегти хоч якусь подобу спокою.

– Ой, та перестаньте, Кобра. Скорпіон детально описав, як ви підійшли до Хруща, коли той виходив з дому прогулятися вранці і вдарили його по голові чимось важким. Пам’ятаєте?

Кобра мовчала, опустивши погляд.

– А потім, як ви затягнули його до машини і відвезли до старого покинутого будинку за містом. Тиждень, цілий тиждень ви з нього вибивали інформацію, де він сховав гроші Шрама. Невже забули?

– Це… це не я… Це все Скорпіон… – ледь чутно промовила Кобра, її голос тремтів.

– Скорпіон розповів все. І про вашу активну участь у цьому. Навіть на карті показав будинок, де ви ховали Андрія Хруща.

– Будинок… Так, був такий будинок… – зізналася Кобра, її опір нарешті зламався.

– І Хрущ там? Він живий? – запитав Соловей, його голос звучав напружено.

– Так… Він там був… Ми… ми його там залишили… – прошепотіла Кобра.

Не гаючи ні хвилини, Соловей віддав команду виїхати за вказаною адресою. Через кілька годин до відділку надійшло повідомлення про те, що Андрія Хруща знайдено. Він був живий, але перебував у жахливому стані – весь побитий, ледве міг розмовляти. Його негайно доставили до лікарні.

Через кілька днів, коли Хрущ трохи оговтався, Соловей відвідав його в лікарні.

– Андрію Сергійовичу, я підполковник Соловей. Розкажіть, що з вами сталося?

Хрущ говорив ледь чутно, його голос був слабким та хрипким.

– Мене… викрали… вдарили по голові… потім… будинок… били… питали про гроші… якісь гроші… Шрама…

– Ви знаєте Антона Гриня, на прізвисько Шрам?

– Так… Знаю… Кілька десятків років тому… він… запропонував мені… стати директором… "БудМайстра"... Сказав, що продає мені… п’ятдесят відсотків… свого бізнесу…

– І ви погодилися?

– Так… Я… думав, це… шанс… заробити… Я не знав… що він… такий…

– Ви не знали про його кримінальне минуле?

– Ні… Він… нічого мені… не казав… А навіщо… він це все… зробив… я не знаю…

На цьому справа про викрадення Андрія Хруща була формально завершена. Кобру та Скорпіона чекав суд. Хрущ проходив тривале лікування та реабілітацію. Але Соловей, дивлячись на його змучене обличчя, розумів, що в цій історії ще багато темних плям. Він відчував, що його зустріч зі Шрамом не була випадковою, і що їхні шляхи обов'язково перетнуться знову. У повітрі висіло відчуття незавершеності, передчуття нової, можливо, ще більш небезпечної гри. Соловей знав, що Шрам не пробачить йому втручання у свої справи, і ця думка не давала йому спокою. Він продовжував збирати інформацію про втікача, розуміючи, що наступна їхня зустріч може стати вирішальною.

Кінець