Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Побачивши Калеба, я дуже здивувалась. Невже ті йолопи знову викликали повію і тепер моєму бідолашному товаришу ніде спати?

- Що сталося? - запитала я, сідаючи на ліжку.

- Армане, ти можеш позичити мені трохи грошей?

- Для чого тобі знадобились гроші посеред ночі, Калебе?

- Ми з хлопцями грали у карти і я програв усе, що у мене було. Тепер  мені потрібні гроші, щоб відігратись.

- Який же ти бовдур, Калебе. Ніколи, чуєш?  Ніколи більше не грай на гроші. Ходімо. Я спробую повернути твої гроші.

Неохоче і подумки лаючись, я все ж встала з ліжка. Взяла із собою трохи грошей і попросила Калеба відвести мене туди, де він грав.

- А ти вмієш грати у карти? - Поцікавився мій не надто удачливий друг.

- Принаймні краще за тебе.

Далеко нам йти не довелось. Гра проходила через дві кімнати від моєї.

Звісно, що я побачила там Дрейка і його друзів та ще кілька кадетів, імена яких я ще не встигла запам'ятати.

- О, Калебе... Ти повернувся? Невже так швидко розжився грішми? - Поцікавився один із кадетів, посміхаючись.

- Гратиму я. Які ставки? - Запитала я, вмощуючись за імпровізованим гральним столом. 

Почулися смішки. Схоже, що ніхто із цих бовдурів не сприймає мене, як серйозного гравця і це чудово.

Буде ще легше обібрати їхні кишені. Наївні блазні.

Грати в карти мене навчив мій дід, що був найвідомішим картярем у нашому місті.  Мені тоді було п'ять років.

Мій дід, Альфред Торенс, завжди казав, що жінка повинна знати і вміти все, але не все з цього робити.

Дід був великим оригіналом і мав дуже запальний характер. Майже все своє життя він провів на полі бою. Навіть дружину він собі обрав не таку, як всі. Взяв і одружився на дівчині з войовничих північних племен, а не на вихованій, слухняній аристократці, як всі від нього очікували. 

Саме бабця Тайла була моїм першим вчителем. Там, де вона народилась, жінки виховувались воїтельками і брали участь у війнах разом з чоловіками.

Вона навчила мене битись зі зброєю і без неї та варити різні зілля. Дід теж зробив великий внесок у моє навчання. Я успадкувала його темну магію і він вчив мене, як її опанувати.

Звісно, що мої батьки були не в захваті від цього, але змушені були погодитись, бо не навчений темний маг - це велика загроза не лише для нього самого, а й для оточуючих.

Те, що я вивчала магію було секретом для всіх окрім моєї сім'ї.

Але про те, що я вмію грати у карти і битися, знало все місто. Всі в Ардені дуже співчували моїм бідолашним батькам, бо у них народилась така непутяща дочка, як я.

Свого часу мене відрахували із двох шкіл, бо я не лише  лупцювала хлопців, а й частенько оббирала їхні кишені, обіграючи у карти.

Підозрюю, що наші сусіди в Ардосі влаштували справжній бенкет на честь мого від'їзду на навчання в академію.

Після моєї першої перемоги, Алекс заявив, що новачкам щастить.

Після моєї другої перемоги хлопці сказали, що дурням щастить.

А після того, як я в десятий раз їх обіграла, вони більше не захотіли зі мною грати.

Слабаки!  Одне діло оббирати наївного хлопця із провінції, а от грати з профі - це вже зовсім інша справа.

Мого виграшу вистачило не тільки для того, щоб повернути гроші Калебу, а й залишити щось для себе, як компенсацію за витрачений час.

Щасливий Калеб кілька раз подякував мені і пообіцяв більше ніколи не брати до рук гральних карт.

Я повернулась до себе в кімнату і лягла у ліжко. Через дві години буде підйом.

Трясця! Знову нормально не виспалась.

Не розумію, звідки у тих бовдурів ще беруться сили на розваги після всих тих виснажливих тренувань.

- Армане, я і подумати не міг, що такий правильний хлопчик, як ти, вміє так добре грати у карти. А твоя мамця про це знає? - Промовив  Крістіан Дрейк, зайшовши до кімнати.

- Давай про мої таланти поговоримо іншим разом. Через дві години нам вже треба вставати  і йти на той клятий полігон. Солодких снів.

- Солодких снів, - посміхнувшись, побажав мені у відповідь мій сусід по кімнаті, лягаючи у своє ліжко.

Цікаво, коли нарешті я зможу нормально виспатись і не нагадувати вранці заспану панду?